Вихід за межі теплої ванни домашнього зразка, де адепти люблять в істаґрамі, підлеглі й радники ніжно шепочуть на вушко компліменти та щодня старанно масують язиками чуття власної значущості, завдає прикрих іміджевих втрат, бо там, назовні, нічого неможливо проконтролювати й ні на кого неможливо вплинути.

Просто тому, що ні гроші, ні впливи, ні чари там не працюють. А якщо працюють, то лише за грубі гроші. А їх у нас нема. Ні впливу, ні грошей, ні ядерної бомби нема. Тому любити там не будуть. Ізраїльські ЗМІ – не "Україна" і не "1+1".

Читайте також: Портников: Режим Зеленського – це приречений союз дилетантів і пристосуванців

Але трагедія в тому, що вони навіть не розуміють, чому підставилися, і що треба зробити, щоби не підставлятися. Я переконаний, що людина, яка йому писала давоську промову, свято переконана, що все зробила правильно. І реакція буде відповідна – образа.

А не знають вони не тому, що не можуть навчитися, а тому, що такому легко не навчишся. Для того, щоби такому навчитися, треба або бути Гавелом (а отже, як мінімум, читати книжки, бо у книжках – сила; вже мовчу про досвід реальної політики в умовах авторитаризму/тоталітаризму), або мати якусь геніальну інтуїцію – тобто бути "політичною твариною".

Але він не Гавел й інтуїції не має. А хуцпи та симпатичної недорікуватості мало. Вони закінчуються тут. Хуцпа й симпатична недорікуватість спрацьовує тільки тут, бо тут тебе акваріумним рибкам згодовували протягом 20 років щотижня, і вони тебе досі чітко асоціюють з образом кльового хлопця на екрані.

Читайте також: Параліч влади: Зеленський і його команда безнадійно провалили кризовий іспит

Тут можливий культик особки, але це в наших людей ненадовго. А "я не бачу своїх дітей" (чи як там воно було точно) – це "Жьо но манж па сіс жур" Кіси Вороб'янінова. Лірика, "водичка". Таке викликає не співчуття на Заході, а жалість й іспанський сором. Тому що там розуміють межу між приватним і публічним, державним й особистим, своїми дітьми та чужими. Розуміють, зрештою, також і головне: якого милого люди ходять у політику. Особливо у країні, де, к. м., триває війна.

Так, і все це про людину, в якої перша функція – зв'язок із зовнішнім світом... Ох, пошвидше би вже нас прийняли до ЄС замість Великої Британії та до НАТО замість Туреччини... Бо ще кілька таких тріумфів – і нашу валізу без ручки прийматимуть лише в літак Медведчука. Здається, саме цього й прагнуть і до цього цілеспрямовано, хоч, можливо, і несвідомо, йдуть. І нас усіх із собою ведуть. Страх і трепет.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube