Все змінюється, але яким чином?

У "Двох папах" є хороша метафора: Бог вирушив у подорож. Він не стоїть на місці, і там, де його знайшли вчора, сьогодні його вже немає. Бачиш тільки чашку випитої пали та дим від недопалку.

Мені подобається ця метафора. У ній – метафора блукальця, wanderer, ключова для ХІХ і частково ХХ століття, від Шатобріана до Пруста, від Ніцше до Мамардашвілі. І, звісно, раніше: блукалець – це наш Сковорода.

Читайте також: Маленькі кроки до великих запитань, які непросто ставити

Але ключове питання – чи ти сам вибираєш свій шлях. Є блукальці й подорожани, а є біженці та "переміщені особи". У нашій історії це теж дуже гостро. Якщо ти сам майстер свого шляху, тоді зміни – це добре. Якщо ні – тоді дуже часто це катастрофа. Хоча ти завжди можеш зробити ці зміни своїми.

На початку дев'яностих у нас була ще одна метафора змін: крутіння, вертіння. "Хочеш жить – умей вертеться". Людське життя – як дзиґа. Чи як рулетка.

Читайте також: На межі: тимчасова втрата ґрунту під ногами має завершитися здобуттям себе

Сьогодні ще одна метафора – прокрутка. Ми – об'єкти прокручування, мерехтіння в чужій стрічці. Якщо ти приймаєш таку форму змін, підлаштовуючись під чужу увагу, чужий палець – ризикуєш втратити себе. Thumb dependency.

Тому зміни бувають різні. Питання не в тому, як ти змінюєшся, а чи зберігаєш ти себе в цих змінах. Як індивід, як спільнота. Чи керуєш своїми змінами, чи хоча би вступаєш з ними у стосунки. Чи танцюєш з ними танґо/

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTub