MENU

Карантин привідкрив одну серйозну проблему: ми переоцінюємо своє онлайнове життя

872 0

Коли весь цей вимушений онлайн закінчиться, ми всі вибіжимо на вулиці.

Будемо зустрічати друзів, обійматися й цілуватися. Плакатимемо та сміятимемося, торкатимемося та штовхатимемося. Навіть чхатимемо одне на одного, з любов'ю від обміну безпечними речовинами.

Виставимо все мило в хаті на olx, але його ніхто не купить. Вип'ємо весь медичний спирт. Будемо тицяти в усе, що бачимо. Забудемо свої телефони вдома і гратимемо музику на улюблених вулицях та алеях.

За тиждень після закінчення карантину аудиторія Facebook впаде до одного Цукерберґа. Доходи кав'ярень, ресторанів і барів за два тижні повернуться на докарантинний рівень, а публічні лекції-дискусії знову стануть масовими, бо люди начиталися на карантині, тепер їм наговоритися б. Життя прекрасне в усіх його формах, особливо контактних, скажемо ми.

Це все мрії, звісно. А ось міркування. Карантин привідкрив одну серйозну проблему: ми переоцінюємо своє онлайнове життя.

Читайте також: Попереду найголовніше випробування – на людяність

Можемо скільки завгодно спілкуватись у скайпах, зумах і месенджерах, створювати ефект присутності, але жоден ефект не замінить самої присутності. Жодне онлайн-спілкування, навіть із high definition, не замінить розмови – у цьому просторі й цьому часі, із живим поглядом і дотиком.

У карантинні часи ми зрозуміли, як це важливо: мати можливість "офлайну", реальної зустрічі. Реагувати на зміну міміки співрозмовника, на інтонацію її/його голосу, на запах її/його парфумів, на нову зачіску чи взуття – а не тільки на "знаки" чи смайлики. Мати змогу зустрітися зі старим другом за чашкою кави та пройтися з коханою вулицею. Мати змогу сходити на концерт або випити в барі.

У докарантинний період ми думали, що це від нас нікуди не втече. Виявляється, помилялися. Наша присутність може вислизнути з рук, як вода крізь пальці. Можемо втратити одне одного швидко, моментально, без попередження. І залишитися самотніми. Не усамітненими, а самотніми. Можемо ніколи їх не побачити – рідних, друзів, колег, партнерів; людей, якими захоплюємося, захоплювалися чи захоплюватимемося – або просто людей, незнайомих, радісних, смішних, серйозних, геніальних, талановитих, різних, – ніколи більше не-по-ба-чи-ти, не почути, не відчути, не розчути. Виявляється, може бути ось це велике не.

Онлайновий світ – це велика підмога. Завдяки йому стаєш швидшим і поінформованішим. Можеш багато чого навчитися. Але він не робить нас людянішими – ані на міліметр. Ненависть у ньому поширюється значно швидше, ніж любов. Байдужість у ньому – усталеніший стан, аніж залучення. Бо ти завжди можеш "вимкнутися".

Читайте також: Світ(ло) за вікном: сумно, що відчинивши двері, ми знову зачинимо вікна

Французький письменник Мішель Вельбек уже описав людство, яке живе тільки в онлайні – у романі "Можливість острова". Перспектива не райдужна. Це перспектива повільного вмирання – повільного самогубства людства.

Карантин навчив, що ми не є індивідами – відокремленими одне від одного світами-в-собі. Бо ми пов'язані мільйонами тонесеньких струмочків – зокрема й "повітряно-крапельних". Але він також навчив, що ми не можемо одне без одного. Не можемо без спілкування. Не можемо без чужих голосів. Не можемо без жартів колег. Не можемо без пестощів коханих. Не можемо без мудрості друзів. Не можемо без дружніх вечірок. Не можемо без улюблених концертів і вистав.

Сучасна нейробіологія стверджує, що в мозку людини є так звані дзеркальні нейрони: вони – локомотиви емпатії. Великий програміст, який нас створив, заклав не тільки егоїзм, інстинкт виживання та недовіру до чужих – а також здатність чути інших і прагнути бути з іншими. Ми запрограмовані на співчуття. Хоч якими цікавими були б екрани наших телефонів, очі іншої людини завжди цікавіші. Обличчя нам ближчі, ніж ґаджети.

Коли весь цей вимушений онлайн закінчиться, ми всі вибіжимо на вулиці. Зі своїх одиночних камер.

Зустрічатимемо друзів, обійматимемося й цілуватимемося. Будемо плакати і сміятися, торкатися і штовхатися.

Бо життя прекрасне в усіх його формах, особливо контактних, скажемо ми.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Володимир ЄРМОЛЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини