Я не можу дочекатися, коли все закінчиться. Хай би вже маски й інші обмеження, але безкінечне спілкування в зумі – це зовсім нестерпно. Схоже, техніка помстилася людям за довгий період очікування на можливість "ідеального" спілкування попри відстані й кордони

Про це для "Тижня" пише Юрій Макаров, повідомляє UAINFO.org.

На межі XIX та ХХ століть у Франції жив собі такий художник і карикатурист Альбер Робіда, який вправлявся у футуристичних прогноза, – зокрема він дивним чином передбачив різні форми відеозв’язку.

На одному малюнку дама в сукні з турнюром дивиться лекцію з математики, на другому родина перед екраном жахається репортажу про військові дії десь в Африці, на третьому буржуа у кріслі із сигарою в зубах насолоджується трансляцією балету (оскільки танцівниця вдягнена вельми спокусливо, можна водночас сприймати це як натяк на майбутній ринок порно), іще на одному зображено сімейну сварку: розлючений чоловік готується жбурнути стільцем в екран, на якому жінка, вочевидь, за щось виправдовується…

У моєму дитинстві обіцянки відеозв’язку траплялися мало не в кожній популярній статті про недалеке майбутнє: мовляв, "за комунізму" в усіх будуть відеотелефони (водночас звичайний дротовий телефон був далеко не в кожній квартирі). Ну ось, нарешті справдилося, отримуйте задоволення!

Читайте також: Кілька агрументів на користь того, що онлайн – аж ніяк не погана альтернатива офлайну

Нині обіцянки футурологів категоричні: спілкування дедалі більше пересуватиметься в мережу, культурні практики також, тож це лише питання звички, бо невдовзі ми взагалі не матимемо потреби виходити з дому. Я чекаю на це із жахом. Жодна з комунікативних процедур, яку нав’язав нам карантин, не викликає нічого, крім огиди. Нескінченні зумові конференції виснажують і крадуть час. Там, де за одним столом ти можеш домовитися про спільну позицію хвилин за 15, на дистанції доводиться все пояснювати годинами.http://manage.uainfo.org/uainfo/publication/new

Тобто навіть із погляду бізнесу технологія взаємодії геть неефективна. Те саме з культурою: театр, музика, виставки за сумної необхідності частково переходять в онлайн. Але ж відмінність між прямим спогляданням на доступній відстані та ерзацем у вигляді екрану хай навіть найбільшої роздільної здатності, яку тільки можна уявити, навіть соромно пояснювати.

Не сперечатимусь: подекуди трансляція має свої перваги. У театральній виставі доступний крупний план, у записі оркестру можна перемкнутися на групу інструментів або сольний інструмент, який зараз лунає. Щоправда, це вимагає достатньої кількості камер і неабиякої режисерської вправності, що наша сувора реальність не завжди здатна забезпечити.

Іще на початках карантину один із лідерів сучасного українського театру Влад Троїцький зробив вражаючий експеримент: перевів свої камерні вистави у формат зумової конференції. Це ефектний досвід, проте за емоційним впливом жодного порівняння з "живими" спектаклями вони не витримують. Не пробиває. Не вставляє.

Уявити, що саме таким буде мистецтво майбутнього, не просто важко, а й безумовно неприйнятно – і це не питання моєї естетичної обмеженості або особистого вікового цензу на новації. Є щонайменше дві обставини. Перша – колективне сприйняття будь-якого соціального або мистецького прояву. Здатність "заряджатися" емоціями від великого або, навпаки, кількісно обмеженого колективу у процесі споглядання дійства – подарунок, від якого навряд чи варто відмовлятися. Інакше ніхто не рвався би на стадіон на гру улюбленої команди або виступ рок-музиканта.

Читайте також: Парадоксальна проблема сьогодення – брак спілкування попри надмір комунікації

Я не вболівальник, тому тут маю промовчати, проте концерт Пола Маккартні на Майдані Незалежності 2008 року пам’ятатиму решту життя, хоча було холодно, ішов дощ і роздивитися самого сера Пола через ряди голів виявилося проблематично. Те саме можна було отримати вдома, до того ж і самі пісні знані до останньої ноти – то навіщо мерзнути? Проте мить емоційного єднання безцінна, її навряд чи можливо чимось замінити.

Ну й друге – невербальна комунікація. Міміка, мова тіла, мізансцени – це все діє поза свідомістю й почасти всупереч свідомості. Без цього складника повноцінне спілкування так само неможливе. Це стосується не лише розваг, різних форм дозвілля та приватних ситуацій, а й бізнесрвих процесів. Повторюю, ефективність виробничої взаємодії "через скло" дуже й дуже сумнівна, особливо якщо йдеться не про рутинні, а більш-менш творчі процеси.

Навіщо кудись їхати розділити товариство, якщо можна просто налити гальбу пива, синхронізуватися із друзями та проголошувати тости на камеру? Отож-бо. Гумова жінка може розв’язати чиюсь ситуативну проблему, але загалом, погодьтеся, краще все ж кохатися в офлайні.

Можливо, і не варто аж так розжовувати загалом очевидні речі. Але ж треба якось зупинити "мережевий ентузіазм" окремих упроваджувачів тенденцій, бо вони, бува, нав’яжуть нам свої гумові уявлення. Пфе!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube