Думаю, ви не будете мені заперечувати, якщо скажу, що в останні десятиліття тема Голокосту дуже потужно звучала в кінематографі, літературі, науці, була топ-темою медійних і політичних дискусій в усіх європейських країнах. Часом навіть могло здатися, що цієї теми стає забагато, що в історії людства була тільки ця катастрофа. Зрештою, Голокост і ставлення до нього стало своєрідним тестом на "західність" для багатьох суспільств, але чи не найбільше – для Центрально-Східної Європи, де історично євреїв було найбільше, тож і трагедія Шоа на цих теренах набула особливо грізних масштабів.

В Україні тема Голокосту присутня, але, так би мовити, з "чужого голосу". Ми дивимося фільми умовного Спілберґа, читаємо книжки західних письменників про Голокост в українському перекладі, чимало закордонних фондів підтримують в Україні дослідження єврейської історії, відновлення пам'яток, надають стипендії, проводять конференції і так далі. Але власне українських ініціатив, питомо українських досліджень, книжок, не кажучи вже про фільми – вкрай мало. Вочевидь, ми як суспільство ще не занадто зрілі, щоб ставити перед собою й відповідати на питання про Голокост на території України і роль – рятівників, спостерігачів, переслідувачів? – у ньому українців, пише Андрій Любка для видання "День", інформує UAINFO.org.

Читайте також: Сергій Іванов: Чому у 2016-му проект із російськими донорами для Порошенка був справою честі, а сьогодні є зрадою?

Цей довгий вступ був потрібен мені для того, щоб повідомити вам про ще одну книжку про Голокост, що вийшла в Україні. Це збірка "Я звинувачую Аушвіц" польського письменника й психолога Міколая Ґринберґа, українською мовою вона з'явилася завдяки перекладу Олександра Бойченка і "Видавництву 21". Ця збірка – різновид популярного нині нон-фікшн, серія інтерв'ю письменника з двома десятками людей, чиї батьки пройшли через Аушвіц. Дуже жива й багата на деталі, ця книжка розповідає про те, як трагедія покоління батьків значною мірою понівечила й покоління дітей. Першопричиною завжди було одне й те саме: батьки прагнули відгородити Аушвіц і свій біль від дітей, мовчанням намагалися уберегти своїх синів і доньок від цього жаху. Але вийшло навпаки, і ця затаєна сімейна катастрофа позначилася як на конфлікті двох поколінь, так і на всьому житті цих "захищених" дітей.

Бо непокаране зло повторюється, а непроговорені травми передаються по генах наступним поколінням. Приблизно такий висновок можна зробити з книжки Ґринберґа, який, повторюся, не тільки письменник, а й фаховий психолог, і саме роботи психолога в цій книзі найбільше. Якщо додати, що автор і сам є польським євреєм, дитиною батьків, що пережили Аушвіц, то зрозуміємо, що ця книга не тільки дослідницька, терапевтична, але й глибоко особиста. І саме цей інтимний голос зрілого чоловіка, який зізнається, що йому ця тема теж болить і він також через це часом плаче, будує місток довіри між читачем і темою, пробиває нашу загрубілу шкіру і провокує живі емоції.

Читайте також: Голодомор: нас убивали, убивають і вбиватимуть, поки із жертв не перетворимося на переможців