Скільки не говори про цукор, в роті солодше не стане. Цю східну мудрість часто згадують представники місцевих рад, коли йдеться про міжбюджетні відносити між центром та областями. Ось і зараз це питання знову загострилося. Особливо в Києві, де фактично зовсім немає влади, яка своїм найголовнішим завданням вважала б поліпшення якості життя киян.

Примара децентралізації вже не перший рік бродить країною, наполегливо стукаючи в наші двері, але ті, хто мають їх відчинити, лише щільніше закривають, тому що добре розуміють: фінансова самостійність дозволить місцевій владі бути й політично незалежною.

Згадайте, який шалений супротив чинила президентська команда, коли 2009 року тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила: у місцевих бюджетах залишатиметься 100% коштів, зібраних від сплати за землю, за забруднення навколишнього середовища, а також кошти з власників транспортних засобів. Цілком очевидно, що й чинна президентська команда не хоче, щоб регіони отримали такі серйозні фінансові важелі та хоча б у якихось питаннях стали незалежними від центру.

Ще гіршою ситуація виглядає у Києві. Зміни, що були внесені 2010 року до Бюджетного кодексу, дозволили маніпулювати не лише коштами місцевої громади, а ще й електоральними вподобаннями киян. Уже третій рік поспіль столичний бюджет формується за унікальним принципом. У Києва забрали 8 млрд. грн. грошей, а потім на центральному рівні певні люди вирішують, давати їх містові чи ні. Приміром, торік Кабмін виділив тільки на будівництво мостів і станцій метрополітену практично таку саму суму, як і забрав.

Це гра, і вона полягає в тому, що уряд хоче контролювати київську владу грошима. Якщо керуватиме ставленик Партії регіонів, вони гроші дадуть. Якщо хтось інший, – перестануть давати. Та й самого пана Попова таким чином дуже зручно тримати на короткому повідку.

Адже при формуванні головного кошторису країни до нього зараховують 50% податку на доходи фізичних осіб. Так, у 2012 році у нас забрали 7,2 млрд. грн., а в 2013-му сума складає вже 8,2 млрд. грн. При тому, що у всіх інших регіонах країни сумарно планується зібрати всього 1,5 млрд. цього податку.

Що ж до коштів, отриманих киянами від уряду цього року, то серед них можна відзначити хіба що дві значні цифри: 146 млн. грн., які виділені на будівництво метрополітену та 150 млн. грн. – на реконструкцію транспортної розв’язки, що на Поштовій площі.

Хіба це рівнозначний обмін? Щоб не було диспропорції та дискримінації у підходах до формування бюджетів, потрібно визначитися, наскільки ми принципові і дотримуємося стандартів, спільних для всіх. Якщо податок на доходи фізичних осіб інших місцевих бюджетів зараховується на рівні 100%, тоді Київ не повинен бути в цьому підході винятком. Але хотілося б, аби й представники столичної влади відстоювали ці позиції, а не тільки опозиційні народні депутати, які неодноразово намагалися врегулювати це питання, подаючи відповідні законопроекти.

Справді, Київ має багато можливостей, адже тут зосереджена ділова активність, і на відміну від міст, де ділова активність рухається до нуля, значна частина столичного бюджету формується за рахунок податку з доходів фізичних осіб. Але якщо за методикою розрахунку бюджет Києва рівноцінний обласним, то щоб не порушувати законодавчого процесу, потрібно вчинити із ПДФО так, як це працює в інших областях. І віддати ПДФО Києву на рівні всіх 100%, як це було раніше і як це працює в інших містах.

Київ – не лише найбагатше, а ще й найдорожче для життя місто країни. А зарплати бюджетників – учителів, медиків, працівників закладів культури, соціального захисту – в середньому на рівні 2400 грн.

Це нижче, ніж показник середньої заробітної плати по країні. Значить, необхідні муніципальні надбавки до зарплат бюджетників, повинна надаватися і муніципальна допомога пенсіонерам. Їх джерелом може і повинен бути саме податок на доходи фізичних осіб, який сплачують усі незалежно від того, хто скільки отримує.

Єдине, що бентежить, це «бюджетні ігри» столичних чиновників з медиками та лікарями: секретар Київради Герега використовує столичну інтелігенцію замість щита, і кожне чергове збіговисько вже нелегітимної ради засідає для «надбавок, перерахувань, нарахувань, виділення» грошей бюджетникам. Герега продовжує тримати бюджетників на короткому поводку, маніпуюючи їх повною залежністю.

Крім того, слід поновити фінансування державної програми, якою виділялися кошти на виконання столицею особливих функцій, що її нинішня влада, судячи з усього, «розморожувати» зовсім не планує.

А добитися цього можна лише за умови, що є людина, яка готова відкрито конфліктувати з урядом, відстоюючи інтереси громади, а не лише проголошувати пафосні обіцянки.

Свого часу це зробив київський міський голова Олександр Омельченко, попри всі інші достатньо неоднозначні кроки у його керуванні містом. Виступаючи у 2006 році на засіданні Київради він заявив, що, якщо пропозиції Києва не будуть враховані при формуванні проекту держбюджету (а жоден із запропонованих їм Мінфіну варіантів бюджету не було враховано), то рада затвердить свій бюджет врозріз з контрольними показниками Мінфіну. Він обгрунтував це право положеннями закону «Про столицю».

Крім того, на той момент вже був виграний суд проти Кабінету міністру з тим, щоб в рамках бюджету поточного року Києву було відшкодовано 1 млрд. грн., незаконно перерахований до держбюджету.

Яким буде фінансове життя Києва наступного року? З огляду на наявність кількості в.о. у керівному складі Києва, бюджет міста знову буде кризовим. І на короткому повідку триматимуть не тільки бюджетників.