А думаю я про те, що в мене майже вкрали 9 травня.

Мене з дитинства чіпляли питання героїзму та Великої вітчизняної війни. Я запоєм читала книжки про дітей – героїв, досі знаю всі їхні звитяги, особливо представлені в книжковому, най і пропагандистському, сегменті.

Я перевіряла, чи витримаю катування, заганяючи собі голки під нігті. Зрозуміла, що навряд це витримаю, і вигадувала методи самогубства в умовах казематів, бо страшніше всього іншого для мене було – здати, зрадити своїх товаришів.

Я не знаю двох моїх дідів, вони загинули. Своїх татусів не знають мої батьки, по одному залишилося одне фото, по іншому – тільки ім’я та прізвище. Я ненавиділа німців до такої ступені, що відмовилася вчити німецьку мову.

Я переслідувала в Хатині групу студентів з НДР, наспівуючи «Это раздается в Бухенвальде колокольный звон», і за допомогою цієї пісні та настанов англійською мовою – загнала фактично дорослих людей до автобуса, через що мала неприємну розмову з супроводжуючим цю групу ГБ-шніком. В Бресті примудрилася продати піонерські галстуки іноземцям, серед яких були, звичайно, німці, пояснюючи що ці галстуки в крові вбитих ними 22 червня радянських дітей.

До примирення з німецькою нацією я йшла свідомо і довго, зрештою, одним з результатів прощення-порозуміння-усвідомлення став мій роман «Відлуння: від загиблого діда до померлого».

Моя родина і я сама допомагали знаходити загиблих та тих, хто зник в ті страшні часи. Один з моїх чоловіків досі успішно цим займається і допоміг багатьом родинам. Я завжди приходила до парку Слави 9 травня, приносила квіти. Щороку вигадувала якісь теплі події, організовувала фінансову допомогу, подарунки, просто дарувала квіти ветеранам.

Цього року я із жахом розумію, що те, що відбувається зараз, термосить весь мій організм, всередині все перевертається, і я не хочу, усвідомлюючи, що це потрібно, навіть думати про 9 травня.

Бо це свято окупували люди, з котрими особисто я не хотіла б опинитися в одному окопі, а зараз живу в одній країні і мушу віддавати День Перемоги, котрий моєї родини стосується безпосередньо, котрий вистраждали мої близькі, скільки трагедій нанизані на нашу –родинну стрічку, - що аж ніяк не буде такою, яку носять прихильники колорадського жучка.