MENU

Європейські ліві: на службі у путінського неофашизму

1201 2

Сталося те, що мало статися: спочатку п’ять років тому Європарламент дав оцінку двом тоталітарним ідеологіям і практикам — сталінізму та гітлеризму — як внутрішньо спорідненим у своєму людиноненависництві, а сьогодні ідейні спадкоємці обох цих течій довели справедливість такої оцінки, зімкнувшись у своїй підтримці «сильного лідера» Путіна та його агресивної неототалітарної ідеології «русского мира».

Прикладів такого «зворушливого» єднання і такої практичної підтримки безліч; один з останніх за часом — презентація брошури The Odessa Massacre 9 травня в Афінах під час круглого столу, який проходив у штаб-квартирі ЦК Компартії Греції. Написана й видана друком брошура у Москві, а сам круглий стіл проходив під егідою номінально непартійної ліворадикальної організації «Демократична армія Греції» та московського Фонду розвитку інститутів громадянського суспільства «Народна дипломатія».

Чим насправді займається, попри гучну назву, цей фонд, яскраво розкривають назви лише двох виданих ним останнім часом книжок: «Иллюзия свободы: куда ведут Украину новые бандеровцы» та «Навальный. Человек, который украл лес. История блогера и политика».

Але мова не про цей фонд — одну з типових структур, за допомогою яких Кремль намагається впливати на Європу. Йдеться про тих європейських лівих, які охоче надають трибуну для виступів представникам цього фонду, як-от автору книжки «Евромайдан им. С. Бандеры: от демократии к диктатуре» Станіславу Бишок: «Если правые Франции или Великобритании выступают против мигрантов из других стран, то украинские неонацисты считают врагами своих собственных сограждан, в том числе этнических украинцев, которые говорят на русском языке, или имеют симпатии к России и СССР, или празднуют победу над нацистской Германией. И победа «Евромайдана» позволила украинским неонацистам реализовать свою ненависть на практике, вопиющим примером чего стало сожжение живьем 40 человек в Одессе. Такого Европа не знала со времен Второй мировой войны».

Воістину дивовижна концентрація неправди з розрахунку на одне речення — Геббельс просто-таки відпочиває, чи не так?

Не більше правди й у твердженнях президента фонду Олексія Кочеткова: «Радикальные неонацисты стали главной ударной силой государственного переворота, свершившегося в Украине в феврале 2014 года. Украинский национализм и русофобия стали мейнстримом новой украинской политики, которую на Западе почему-то называют демократической».

І знову-таки, запитання до європейських лівих: чим їх так приворожив тепер уже екс-власник Межигір’я та «золотого батону», що вони досі вважають його законним президентом України, а народне повстання проти всевладдя Сім’ї — державним переворотом? І як могло статися, що досі двох депутатів-регіоналів, представників України у Парламентській Асамблеї Ради Європи, вважають членами групи соціалістів ПАРЄ (було набагато більше таких «олігархосоціалістів», але перебігли до лібералів...)?

Інший свіженький приклад підтримки Путіна європейськими лівими — це запрошення його президентом Франції соціалістом Франсуа Олландом до участі у присвяченій 70-річчю висадки союзників у Нормандії пам’ятній церемонії, яка відбудеться 6 червня.

Таким чином, та дипломатична блокада, в якій опинився російський «національний лідер», буде прорвана, Путін зможе до нестями брехати західним політикам і громадськості (адже скільки телекамер відстежуватимуть подію!) про «українських нацистів», а українці з ласки Олланда перетворяться на унтерменшів, неповноцінних осіб, яких начебто й не існувало в історичному часі-просторі.

Бо ось що заявив Олланд на телеканалі France 2: «Зараз у нас можуть бути розбіжності з Володимиром Путіним, особливо у зв’язку з українською кризою, але я не забув і ніколи не забуду, що російський народ у роки Другої світової війни віддав мільйони життів за те, щоб ми були вільними».

Цікава картинка вимальовується: росіяни втратили мільйони, а українців та білорусів начебто й не було на війні, відтак їхні лідери негідні брати участь в урочистостях 6 червня... Чи, може, за Олландом, вони також належать до «російського народу»?

Тим часом головному французькому соціалісту варто було би повчити історію задля того, щоб дізнатися: понад п’ять тисяч українців у складі французької армії брали участь у боях за Францію у травні-червні 1940 року і ще кілька тисяч тоді ж — у польських формуваннях.

Тим часом СРСР справно постачав Гітлеру нафту, метал, збіжжя, різну сировину для потреб військової промисловості й навіть авіабомби великого калібру, які у німецької авіації виявилися в дефіциті. Аякже: угода про дружбу і кордон, підписана Молотовим і Ріббентропом 28 вересня 1939 року, вже під час Другої світової війни зробила більшовиків офіційними друзями нацистів...

А на додачу тисячі бійців українського походження — громадян США та Канади — брали участь у висадці 6 червня 1944 року, а в німецькому тилу в окупованій Франції висадці сприяли три українських збройних формування — курінь імені Івана Богуна, курінь імені Тараса Шевченка та відділ поручика Круковського. Що, їх також, на думку лівого французького президента, ніколи не існувало? Чи це також були представники «російського народу»?

І ще одна заувага: звичайно, вийшло так, що французький народ в результаті війни виявився вільним від усіх різновидів тоталітаризму. Але ж хіба не з санкції тодішнього радянського керівництва (читай — Сталіна та Молотова) заздалегідь була написана спеціальна стройова пісня зі знаменними словами:

«Красный стяг,

коммунарами поднятый,

Принесли мы,

французский народ,

И Париж ваш,

у Гитлера отнятый,

Вновь под знаменем красным

живет...»

Тож Олланду варто було б дещо обережніше розкидатися словами вдячності на адресу політика, який запровадив у «демократичній» Росії сталінський державний гімн і цілком щиросердо вважає розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». А забути про існування українців і білорусів, про їхню участь у війні... Навіть не знаю, як це назвати.

Отож і виходить, що українським лівим (якщо такі справді існують) сьогодні треба дуже обережно орієнтуватися на деякі європейські взірці. Не слід забувати, що улюблене гасло деяких європейських та вітчизняних ліваків, під яким вони полюбляють крокувати вулицями — «Ні фашизму, ні капіталізму!» — є лише дещо перефразованим гаслом товариша Сталіна «Розгромити фашизм, скинути капіталізм», під яким «вождь усіх народів» проводив колективізацію й організовував Голодомор.

Не слід забувати й того, що ліворадикальні «полум’яні антифашисти» чомусь забувають про радянський тоталітаризм та його злочини. І зовсім не випадково деякі організації «антикапіталістів» (не хочу їх називати, щоб не робити рекламу, але охочі легко знайдуть згадки про ці структури в Інтернеті) беруть активну участь у боротьбі з чинною владою на сході України: надто вже вони зачаровані Путіним і його неототалітарною ідеологією...

Що ж, нічого дивного у любові лівих та правих радикалів Європи до Путіна (навіть якщо винести за дужки фінансовий чинник) немає: неототалітарні політичні сили завжди будують на ґрунті фюрер-принципу, а хіба є на обширах Євразії позірно ефектніший за ВВП «національний лідер»? Отож потрібно копіювати не всі європейські політичні зразки й наполегливо обстоювати українську національну гідність на міжнародній арені.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини