Кожен пристойний фюрер повинен мати особистого ворога.

Мода у них така чи що... Не знаю. Іміджу від наявності особистих ворогів – сама шкода, проте заводять їх з маніакальною впертістю.

У Гітлера в особистих ворогах ходило двоє.

Насправді – більше, але найненависніших було саме двійко – Вольф Мессінг і Олександр Маринеско. Телепат і командир підводного човна.

Пам’ятаєте, чим закінчилося їхнє «ворогування»?

І от тепер Владімір Путін... Він також з гонорових. Тож вирішив підтримати традицію – завів собі особистого ворога в особі дніпропетровського губернатора Ігоря Коломойського.

Але з вибором, як і Адольф Гітлер, схоже помилився.

Адже за задумом «особисті вороги» мають вивищувати правителя – і перед власним народом, і перед історією, а у Путіна виходить навпаки. Програє він нашому губернатору. І не у таємній війні, яку розв’язав на Донбасі і від якої можна відхреститися. Програє у війні, оголошеній ним привселюдно.

І програє, як сказали б футбольні фанати Путіна, «у суху».

Погляньте самі.

Перший гол у путінські ворота Коломойський забив у стилі Мессінга. Хоча не є ані ясновидцем, ані телепатом. Він прорік кремлівському фюреру крах, якщо той не відмовиться від ідеї «відновлення Радянського Союзу у кордонах 1991 року». Путін на таке пророцтво образився. Та ще більше – на те, що Коломойський при цьому назвав кремлівського коротуна низькорослим шизофреніком. І на додаток -  геть неадекватною і божевільною особою.

Зазначу: цей гол навряд чи було б зараховано, якби Путін повівся, як лідер «світового масштабу», яким себе мнить. Або хоча б як вождь солідного африканського племені. Тобто вдав би, що не почув. Воно б може так і сталось, якби не дрібна і мстива душа пітерського чекіста... А вона, на лихо, не всиділа у його грішному тілі.

Путін гнівно почервонів пикою, запросив телевізійників і обізвав дніпропетровського візаві «унікальним пройдисвітом», який «навіть нашого Абрамовича надув». Ігор Коломойський не лише спровокував кремлівського лідера на базарну лайку. Він змусив Путіна прохопитися, що той має особистий інтерес до «зелених» мільярдів Абрамовича і у курсі бізнесових угод між російським і українським олігархами.

За це нашому землякові зараховується друге взяття кремлівських воріт. За те, що змусив диктатора прилюдно осоромитися.

Особистих ворогів диктатори прагнуть не випускати з поля зору. Фізично дістати Коломойського Путін не міг – тож дав вказівку забрати у нього «Москомприватбанк», що працював на російському ринку з 1994 року і входив до сотні найкрупніших. Але й тут зазнав фіаско. Коломойський примудрився продати арештовану по суті фінансову установу за 6 млрд. рублів російському «Бінбанку», а коли той захотів вступити у права, з’ясувалося, що московська фінансова донька Коломойського при відключенні від централізованої інформаційної системи українського «Привата» втратить свою працездатність і цінність. Тобто банк по суті залишається у зоні впливу Коломойського. Агентство зі страхування вкладів Росії змушене було визнати: Коломойський знову обдурив Путіна.

Визнаємо й ми. І занесемо в актив губернатора третій гол у ворота вищої посадової особи Росії.

У Путіна був шанс забити бодай гол престижу. У захопленому російськими бандитами Криму. Та коли кинулися перевіряти депозитні зобов’язання "Приватбанку", виявилося, що Ігор Коломойський встиг усі гроші вивести. І тепер майже 700 компенсаційних тисяч доведеться сплачувати Росії, зі свого фонду гарантування вкладів. Путін знову гнівно почервонів пикою, знову запросив телевізійників і порадив з екрана усім, хто має якісь борги перед "Приватом", не сплачувати їх у жодному разі. "Не хоче пан Коломойський отримувати з вас гроші», – зіронізував Путін.

Порада гідна грабіжника з великої дороги, але не президента солідної з виду держави. Чергове публічне приниження і солідні фінансові втрати.

Рахунок у поєдинку Коломойський–Путін стає 4:0.

Після цього глава дніпропетровської адміністрації перейшов до відвертого знущання. За гроші, на які він кинув (термінологія московського лідера) Путіна з Абрамовичем, Коломойський почав скуповувати російських терористів та видану їм матінкою Росією зброю.

Черговий гол у ворота пітерського «нєдоразумєнія» зі вселенськими амбіціями. 5:0!

Я не знаю, скільки зіграно у цьому матчі. Перший тайм чи лише хвилин п'ятнадцять за футбольними мірками.

Знаю одне: двобій не закінчено.

І ставки у ньому багатократно зросли.

З боку Коломойського поширено заяву про «100 мільйонів доларів за фізичну ліквідацію В.В. Путіна або за організацію його відставки з посади президента Росії». Оскільки «розв'язання безпрецедентної агресії між двома сусідніми країнами Україною й Росією, розпалення ненависті, а також убивство десятків, сотень, а може й тисяч простих солдатів і офіцерів» відбувається саме з особистої примхи Путіна.

На думку політологів, мстивий кремлівський коротун, найімовірніше, також «вже дав вказівку на фізичне знищення Коломойського, і зараз шукають шляхи, як до нього можна ближче підібратися», у зв’язку з чим голова Дніпропетровської обласної держадміністрації найняв особисту охорону з числа ізраїльських фахівців.

Отже – персональна війна між Путіним і Коломойським триває. І на кону тепер – життя кожного з опонентів.

Чи вистачить Коломойському запасу у п’ять «сухих м’ячів»?

Чи вистоїть він проти Путіна, як вистояли свого часу проти Гітлера Вольф Мессінг і Олександр Маринеско?