Я в Маріуполі, у лікарні швидкої допомоги.

Тут сьогодні 5 прикордонників з обстріляних катерів. З чотирма усе більш-менш. Один хлопець важкий — осколкове поранення черевної порожнини,відкритий перелом грудної клітини, опік обличчя 2 ступеню, травматичний шок. Решта, богу дякувати, мають легші поранення. Ще два прикордонника зараз в іншій лікарні. Ураження в одного — легкі, в другого — середньої тяжкості.

Наші катери було обстріляно з берега. Танк.

Прикордонники в лікарню швидкої допомоги поступили першими. 

Після них одразу поступили львівські хлопці. Срочники. Дві машини виконували бойове завдання. Одна — розлетілася в друзки. Друга — ушкоджена. Вони такі молоді, як моя Ксеня. 95-96-й рік народження.

Перша машина — 4 двохсотих. “Мені його жінці дзвонити, а вона вагітна”, - каже офіцер. Другий збирався одружуватися. Третій теж... 4 двохсотих. Львівщина.

У другій машині 4 поранених. Що сталося, хлопці не розуміють. Кажуть їхня машина йшла першою. Був вибух. Задня вибухнула.

Один, дитинний-предитинний, все питав мене: "Ну як у мене? Сильно страшно?" Його поранено в брову.

В іншого хлопчика поранено плече і стегно. Сильно болить рука. Він дитина. 

Його не перев”язують доти, доки Аня, волонтер Аня, не починає кричати.

Це те, що волонтери теж тут роблять: не тільки привозять медикаменти-тапки-їжу-труси бажано просторі, а й підганяють лікарів.

“У вас вічно проблеми, - кажуть Ані, - він не помирає, хай чекає своєї черги”.

Перев”язочна одна, а їх багато.

Багато це всього троє. Всього троє. А ми тут сидимо вже годину. 

...Хлопчику з хворим плечем зробили рентген. У нього в плечі куля. Півтори години робили рентген. 

Аня підганяла. Бо це в Ані проблема. А в них немає. 

Аня каже, що це не тому, що вони вата. Просто так у них завжди. Просто.