Проект авто майдану «West Wing» у Європі. Франція.

Перед усім треба пояснити нашим шановним читачам з якою місією Автомайдан вирушив до Європи. Місія полягала у проведенні просвітницької роботи серед пересічного населення щодо ситуації в Україні, роз’яснюванні громадянам Євросоюзу геополітичних викликів, які ставить сучасна Росія перед ЄС, популяризування позитивного іміджу України в Європі. В ході поїздки, проведення акцій та зустрічей ми намагалися пояснити європейцям, що події в Україні – це не внутрішній конфлікт і не громадянська війна, – зараз відбувається неоголошена війна Росії проти України, яку можна без перебільшення назвати геноцидом українського народу.

Ми намагалися донести до прагматичних європейців точку зору, яка б дозволила їм зрозуміти, що війна в Європі – це не лише Українська проблема, і як би вони не закривали очі на українські події, вони все одно зачеплять їх стабільне та спокійне життя, ̶  вони припечені на певні незручності. І чим скоріше і жорсткіше буде відповідь Європи, тим вірогідніше, що ці незручності будуть мінімальними ми поруч, ми в Європі. Ми звертали увагу на уроки історії: порівнювали сучасну ситуацію в Україні та 1938 роком. Так це було завдання не з легких, але саме з точки зору власної безпеки нам вдалося хоч трохи вплинути на ситуацію, я сподіваюсь, що є і наша маленька заслуга в тому, що був прийнято 3 раунд санкцій (він був прийняти, коли наша поїздка майже добігала кінця.)

Цікаво було побачити спільні і відмінні риси між сприйняттям ситуації в Україні, європейцями різних країн, побачити як працює та допомагає своїм землякам діаспора.

Розпочнемо розповідь із Франції.

Українська діаспора у Франції налічує близько 35 тис осіб. Вона об’єднує людей різних за походженням, родом занять та соціальним статусом. Нещодавні події в Україні показали, що ця країна для них не просто місце народження пращурів, українська ідеє є ланцюгом, що об’єднує вихідців з України за кордоном.

Франція особлива тим, що вона завжди надавала притулок імігрантам, особливо політичним. Так у Парижі після Першої Світової війни опинились Петлюра та Махно. Так само після Другої Світової війна Франція прийняла в себе представників ОУН(б) та ОУН(м). Друге та третє покоління українців, не зважаючи на те, що вони народились у за кордоном продовжували справу своїх батьків та дідів і всіляко допомагали Україні за часів радянської окупації. На превеликий жаль подекуди через розбіжності політичних поглядів предків не можна сказати, що діаспора була дуже монолітною і завжди діяла злагоджено.

Після набуття Україною незалежності почалась нова хвиля еміграції, яка знову ж таки є доволі різноманітною. Серед українців за кордоном можна виділити заробітчан, які подекуди знаходячись у Франції без документів працюють на будівництві, виконують хатню роботу, тощо. Із часом багато з них все ж отримує дозвіл на проживання та оселяється на чужині. Другою великою категорією є студенти та молоді спеціалісти, які отримали західну освіту і знайшли для себе роботу у Франції.

Завдяки подіям на майдані почався процес консолідації діаспори. Національне піднесення та трагічні події на Батьківщині об’єднали всіх, кому небайдужа доля України. Поряд із собором УГКЦ та автокефальною церквою зявились нові місця зустрічі українців. Молоді зерна у вигляді активної молоді потрапили в поживний грунт створений поколіннями старшої діаспори.

Нещодавній візит активістів «Автомайдана» сприяв тому, що, колишні віртуальні друзі із молодої діаспори зібрались для живого спілкування. Перша зустріч була організована у французькому стилі на пікніку у живописному парку Бют-Шомон. Цікаве та невимушене спілкування залишило приємні враження, започаткувало нові знайомства та надихнуло на нові сумісні проекти. Окреме велике «дякую» ми хочемо сказати Ігорю Решетняку, який взяв на себе основний тягар організаційної роботи.

Події в Україні сконсолідували жителів країни не тільки всередині самої країни, але й тих, хто за певних обставин живе за кордоном. Діаспора розпочала практичну роботу, пов’язану з гуманітарною допомогою військовим і біженцям, також активно ведеться кропітка робота направлена на покращення позитивного іміджу України та українців в Європі: крапля за краплею, піщинка до піщинки, через спілкування з колегами по роботі, із сусідами, знайомими, пости в соціальних мережах ми всі намагаємося достукатися до свідомості та сердець пересічних мешканців європейських країн, пояснити їм суть проблеми, до та донести до них дуже простий месседж: «те що відбувається в Україні – цілеспрямована військова агресія Росії проти України.

В Європі іде війна. Війна, що торкнеться кожного, якщо не прийняти запобіжних заходів. Зараз політика Росії ставить під загрозу стабільність та добробут Європи в цілому. Це тільки здається, що війна десь там далеко і до вас європейців ніякого стосунку не має. Але давайте не будемо тішити себе химерними мріями.

Ми всі живемо щільно на одному континенті і залежимо одне від одного. Знищений літак, що забрав життя 298 осіб, 80 з котрих діти, мав би стати останнім попереджувальним дзвіночком. Не треба забувати уроки історії, і в те в яку трагедію обернулася байдужість європейців до політики Німеччини 1938року. Настрої були дуже схожі: це далеко і відбувається не з нами, навіщо нам перейматися зайвими клопотами. Люди не будьте обмежуйте свою уяву про світ днем сьогоднішнім, прогнозуйте, дійте, підтримайте Україну, скажіть рішуче ні третій світовій війні».

Щодо позиції самих французів, то підтримку революції гідності висловлюють Єврооптимістичні та центристські партії EELV та UDI-MODEM. Ультра-праві послідовно підтримували політику Путіна, а їх лідер Марін Ле Пен була і лишається почесним гостем в російській Думі.

Французькі комуністи хоч і не підтримували Путіна напряму, але вони підтримували КПУ і отримували інформацію про події в Україні саме від неї та КПРФ, відповідно на практиці ці позиція французьких ультра-лівих співпадала із позицією Кремля.

Ліва партія PS висловлювала певну підтримку Україні, але враховуючи економічну кризу їх підтримка є скоріше моральною і ніколи не виходила за межі мінімально необхідної. Нарешті французькі праві UMP, важливою частиною електорату яких є французькі багатії та великі промисловці, хоч і підтримували Україну на словах, були завжди проти санкцій і погіршення відносин із Росією. Слід відзначити, що попередній президент Франції Саркозі, представник правих сил, нагородив свого часу Путіна, а потім і Путіна орденами почесного легіону.

Для багатьох французів Україна на превеликий жаль лишається чимось дуже віддаленим, якоюсь пост-радянською територією, пов’язаною з Росією або недорозвиненою країною східної Європи. Вони надзвичайно мало знають про Україну, і основні асоціації, які вона викликає в їх свідомості: програш збірній Франції у ЧС з футболу, Фемен, які отримали притулок у Франції та Чорнобиль.

Навряд чи ці образи можна назвати позитивними. Тим не менш з огляду на останні події французи співчувають українцям і розуміють, що Путін становить певну небезпеку для миру. Із іншого боку французи, як і більшість європейців, не готові жертвувати чимось важливим заради України, особливо у світлі економічної кризи.

Криза змушує їх думати про свій власний добробут, робочі місця, тощо. Глобально у Франції дуже бракує позитивних образів пов’язаних із Україною та розуміння того, що наші країни не такі вже й далекі: як географічно, так і ментально. Достатньо перетнути кордони із Німеччиною та Польщею. Ментальний зв’язок прослідковується ще з часів Анни Ярославни, дочки київського князя Ярослава Мудрого, яка є пращуром майже 30 французьких королів. А у 1645 році французький король Луї XIV запросив на службу 2400 українських козаків. Також існує багато спільних шлюбів між українками та французами.

Українців в Європі доволі великий відсоток, окрім представників діаспори, ще доволі багато заробітчан. Наші чоловіки та жінки ремонтують європейські оселі,доглядають за літніми людьми, виховують дітей. Тому не дивно, що вночі, гуляючи з українським прапором по Парижу, ми почули: «Слава Україні!». і як ви гадаєте, хто б це був. Ну звичайно, наші хлопці заробітчани. Наступного дня майже всі прийшли на нашу акцію у вишиванках, - наскільки ж треба бути українцем по духу, щоб відправляючись на заробітки у Францію покласти до валізи необхідних речей частину національного костюму.

Ми відчули як важливо для наших українців, що живуть за кордоном живе спілкування з земляками, тими, хто пройшов майдан, хто продовжує прикладати усіх зусиль для відновлення і перебудови українського суспільства на новий демократичний лад. Ми ніколи й гадки не мали, що та волонтерська допомога , яку ми надаємо за покликом душі може розглядатись як прояв геройства.

Під час зустрічей ми обговорювали не тільки ситуацію в країні, але й можливості подальшої співпраці. Було проговорено можливі плани на майбутню співпрацю у культурному напрямку та подальшу взаємодію між громадськими організаціями Франції та України.