СНД. Це саме та тема, розмірковування над якою дають найбільш виразну відповідь на питання, чому ж так усе погано з українською дипломатією.

СНД – це пам"ятник непослідовності і безпринципності української зовнішньої політики.

Якщо не пригадуєте (а пам"ятати це людині, яка живе нормальним життям немає ніякого сенсу), то прийнявши рішення про розвла СРСР в Білорусі в 1991 році лідери Росії, Білорусі і України не змогли піти до кінця, і вирішили, що жах співжиття треба продовжити у формі СНД. Офіційно організація повинна була "забезпечити безболісне цивілізоване розлучення" наших держав. Це так пояснювала українська пропаганда.

Трохи оговтавшись від шоку "найбільшої геополітичної трагедії" минулого сторіччя (так Путін називає розвал СРСР), Росія почала говорити про СНД як про інтеграційне утворення на теренах колишнього СРСР. Ми вважали себе хитрішими і думали, що росіяни не помітили, що ми з ними ніби розлучаємось, а вони з нами ніби одружуються.

Але інтегруватися "туди" Україна особливого бажання таки не мала. На практиці це вигладало так, що і Кравчук, і Кучма просто боялися чи не хотіли виносити на ратифікацію Верховною Радою України документів щодо створення СНД та Статуту цього об"єдання. Тому ці документи ніколи і не були затверджені українським парламентом.

Так, ми створили СНД, але офіційно туди не увійшли.

Заявити про те, що нас всі ці інтеграційні об"єднання на Схід не цікавлять ми теж побоялися (за що розплачуємось вже в 2013 і 2014 роках).

Росія певний час намаглась демонстувати розуміння специфіки української ситуації, намагалась використовувати СНД в своїх геополітичних цілях.

Але Україна тихо саботувала цю роботу. Те, не підпишемо, те підпишемо з застереженнями.

Закінчилось тим, що Росія награлася в СНД, розчарувалсь в можливості використання його для своїх цілей та зоходилась розвивати інші інтеграційні проекти як то Митний союз, Євразійський союз і тд, і тп.

Україна, повторюю, так і не набувши статусу повноправного члена СНД, тим не менше справно сплачувала щорічні внески до бюджету цієї організації!!! В це важко повірити, але, виявляється, для керівинцтва нашої держави, уряду та МЗС завжди було легше викинути на вітер без будь-яких юридичних підстав купу грошей, ніж внести на розгляд парламенту Статут СНД чи відмовитися від участі в роботі цієї організації. Ну. дійсно, чого ж переживати? Не свої ж гроші платимо.

Оскільки Україна платила, то і інші країни спокійно ставилися до того, що в СНД є країна, яка не будучи членом Організації, надсилає своїх дипломатів працювати до секретаріату та інших органів СНД, бере участь в засіданнях, мутить воду своєю окремою позицією тощо.

Зрештою для всіх учасників, СНД вже давно перетворилось на клуб колишніх радянських лідерів, де можна потертися вряди-годи з собі подібними, а заодно отримати зайву нагоду прикласитися до руки російських царів.

Так воно і існувало. Без юридичних підстав, без особливого толку, але і без особливих втрат. Часами деякі СНД-шні документи були і є дуже навіть корисними та інструментальними. Наприклад, прекрасні рішення про взаємні визнання дипломів про вищу освіту, що полегшувало пошук роботи для громадян. Були і є приклади інших достатньо корисних речей.

В результаті війни з Росією з СНД вийшла Грузія. 

А Україна, в результаті АТО, заявила, що вийде.

В березні цього року, коли ми невблаганно втрачали Крим РНБОУ навіть якесь засідання присвятило цьому питанню. Наівть, нібито, якесь рішення було прийнято. І абсолютно точно тодішній секретар РНБОУ Парубій зробив заяву, що ось ми покараємо Росію і вийдемо з СНД. Ну. що покараємо, він звісно не говорив. Ми ж тоді Росію не провокували на війну. Але пригрозив, що точно вийдемо.

Нетерплячі українські журналісти в травні запитали якось заступника міністра закордонних справ України Данила Лубківського: так що ж там з СНД? Виходимо чи ні?

Данило Романович без вагань відповів, що обов'язково. Українські журналісти, які очевидно вже почали підозрювати щось не заспокоювалися і нагнітали, запитуючи посадовця, так а коли ж нарешті? Д.Лубківський був дуже дипломатичним і замість часових рамок розповів про передумови. Мовляв вийдемо тоді, коли Рада прийме закон. 

Тут вже журналісти відчепилися. А даремно. Бо питань залишалось багато. Який закон, для чого (ВРУ не приймала рішень про вступ до СНД, то чому має приймати рішення про вихід звідти)? Чому, якщо ми виходимо, але не маємо поки закону Україні не перестати платити внески до бюджету СНД і не відкликати свого представника з цієї Організацї, а заодно інших дипломатів?

Можливо і добре, що не запитали, бо поставили б цими питаннями дипломата у дуже незручне становище. Тому, що на них немає, і не може бути відповідей.

Бо якщо виходиш, то виходь.

Але питання і досі актуальне. 

Я це не до того, що мовляв треба все кинути і виходити. А до того, що якісь рішення влада все ж таки зобов"язана приймати. І коли відубвається самміт СНД, то неучасть в ньому глави української держави – це звичайно сильний жест. Був би сильним за нормальних умов. А зараз – це ще один вияв непослідовності, бо якщо їдеш – то їдь. А якщо ні – то злазь.