Протеже Владіслава Суркова отаман Козіцин створив на теренах «ЛНР» самостійне утворення, яке вже контролює 85% стало реальним конкурентом фіктивним вожакам луганських сепаратистів.

1. ЕКСПАНСІЯ КОЗІЦИНА. На наших очах крізь оболонки «народних республік» ЛНР і ДНР проступають контури нового політичного проекту. Поки сепаратисти з ЛНР воювали проти України, казаки атамана Козіцина у них в тилу потроху «віджимали» міста і села. Зараз приблизно 85% території ЛНР перебуває під контролем казачого отамана. При цьому довгий час Козіцину вдавалося залишатися в тіні ЛНР і ДНР та не привертати зайвої уваги ЗМІ. Своєю столицею він обрав Антрацит. Поступово казаки взяли під контроль стратегічно важливу лінію «Свердловськ – Ровеньки – Антрацит – Красний Луч – Дебальцеве» [вздовж т.зв. Ростовської траси], отримуючи чималі дивіденди з трафіку найманців, зброї та пального з території Росії у напрямку Горлівки і Донецька через КПП «Довжанський» (див. мапу).

«Казакія» — такий собі православний «Талібан». На сьогоднішній день ЛНР контролює лише обласний центр, Краснодон, Лутугине і з дуже великою натяжкою Алчевськ та Перевальск, де командує Олексій Мозговий.

2. ЛУГАНСЬК ІЗ УРЯДОМ ЛНР СКОРО ВПАДЕ. Ватажки ЛНР, чий вплив на окуповані території Луганщини щодня зменшується, «порушували питання» щодо Козіцина у Москві. Колишній голова ЛНР Болотов навіть публічно звинувачував його у змові з українською владою. Але відтоді Кремль кілька разів перетрусив керівництво ЛНР і ДНР, відкликав у Росію Гіркина-Стрєлкова, але Козіцина не чіпав. Зрештою під контроль казаків потрапив і рідний для Болотова Стаханов (містом зараз керує підконтрольний Козіцину отаман Павло Дрьомов), і навіть Слов’яносербськ, що розташований зовсім недалеко від Луганська. І хоча теперішнє керівництво ЛНР в особі Плотницького продовжує заявляти, що «жодних казацьких республік на території Луганщини не буде», вже зараз можна прогнозувати, що практично відрізаний від інших окуповних територій області Луганськ може впасти до рук Козіцина. Просто тому, що військова перевага зараз на його боці.

3. WHO IS MR КОЗІЦИН? Козіцин – колишній «вєртухай» Новочеркаської колонії суворого режиму – з середини 80-х років став одним із активних учасників відродження донського казацтва. Він завжди відстоював тезу, що донські казаки – це окрема нація, а не росіяни. На початку 90-х воював у Придністров’ї та в Абхазії, а в 1993 був обраний четвертим отаманом відродженого Всевеликого Війська Донського. Козіцин був представником радикального крила казацького руху, що відстоювало формування Донської казачої республіки від Волгограда до Луганська і Донецька. За його ініціативою в 1994 із Джохаром Дудаєвим був підписаний «Договір про дружбу і співробітництво між Донською республікою і Чеченської республікою Ічкерія». У відповідь на це Борис Єльцин особисто розпорядився підпорядкувати казацтво державним органам, адже воно становило реальну загрозу для російської влади. В умовах Першої Чеченської війни позиція отамана викликала розкол у русі. Москва зробила все можливе, щоб завадити казацькій самостійності, і в 1996 Козіцина змістили з посади отамана. З часом донське казацтво було одержавлене і забюрократизоване на кшталт реєстрового козацтва Речі Посполитої.

4. ПРОТЕЖЕ СУРКОВА. Незважаючи на це Микола Козіцин не захотів перетворюватися на політичного пенсіонера і став неформальним лідером «несистемних» казачих організацій. Згодом підтримував «Рух на підтримку армії» Льва Рохліна — за чутками, вбитого спецслужбами за спробу організації антиєльцинського військового перевороту — і навіть КПРФ, що для казаків не є нормальним. Такий собі опозиційний казак, який підтримував будь-яку опозицію, аж доки президентом Росії не став Путін. Після його приходу до влади Козіцин практично безвилазно сидить у Новочеркаську до самого початку українсько-російської війни.

За кріслом Козіцина в його особистому кабінеті в Антрациті висять два портрети. Праворуч – Володимир Путін, а ліворуч – помічник президента Росії, головний ідеолог «керованої демократії» Владислав Сурков (див. фото). Підтримкою Суркова, досвідченого інтригана і фахівця з радикальних політичних рухів, можна пояснити і успіхи Козіцина у створенні «Казачої республіки» – химери, що де-факто паразитує на проектах конкурентів Суркова з освоєння кремльовських бюджетів – Новоросії та ДНР/ЛНР.