«Як я чекав нашої зустрічі в кінці жовтня, коли Святослав обіцяв, що повернеться у відпустку з фронту. Він став чоловіком і це мала стати наша перша відверта чоловіча розмова на рівних. Не сталося, бо не судилося. Тепер я розмовляю з ним, дивлячисьу ясні великі сіро-блакитні очі з його фото, що стоїть на старенькому серванті великої кімнати, де ми колись збиралися всією родиною. Поруч незгасаюча свічка і білі хризантеми – символ далекої казкової Японії, мову і культуру якої він намагався осягнути в університеті. Його гітара, книги, улюблені сорочки, куртки і кеди – усі на своїх місцяху домі вірно чекають господаря з далекої подорожі, куди він поїхав… назавжди.

Коли його ховали, від його побратимів – бійців Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС), друзів-киян, харків’ян і полтавчан, я багато чого почув нового про сина, того нового, що відкрило мені і матері його справжнє велике і ясне обличчя. Те саме, доросле обличчя воїна – захисника дому і Вітчизни, яке я довго не хотів бачити за студентськими юнацькими рисами Святка», - писав батько Сергій Горбенко.

26 грудня, Святославу могло би виповнитися 20 років. Про нього залишилися лише спогади: батьків, одногрупників, викладачів, друзів, побратимів.

Анжела Денисенко, викладач Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, де Святослав навчався на спеціальності «японська та англійська мови» писала: «Він був нашим студентом... Він вибрав професію – вчити діток, виховувати майбутнє нашої країни... Ми зустрілися на практиці (в 99-й школі міста Харкова... і він встиг полюбити наших-ваших діток...) і я пам’ятаю свої слова: «Святославе, я вдячна за те, що вибрав учительську долю... Та й учителі-чоловіки так потрібні нашим дітям у наших школах… (комусь не вистачає батька в домі, хтось мріє про старшого брата, колектив учителів завжди потребує чоловічої мудрості, честі та доблесті)…Саме так я казала студенту-практиканту, але доля вирішила інакше... Він став Героєм! Я дякуватиму йому за своє життя…»

У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Святослав навчався з квітня 2014 року, але за півтора місяці навчання він устиг знайти однодумців, друзів, закохатися. На заняттях в групі японістів, тоді третього курсу, були веселі студентські миті, японська мудрість і списування на іспиті, про що тепло згадує одна зі студенток.

Завідувач кафедри японської, китайської і корейської філології Бондаренко Іван Петрович говорив в одному з інтерв’ю: «Святослав дуже швидко здав академічну різницю, чудово себе зарекомендував. У нього був величезний потенціал. Але у вересні ми почали його шукати і дізналися, що він записався добровольцем в Добровольчий український корпус Правого Сектору та воює на сході країни, а 3 жовтня дізналися, що загинув у донецькому аеропорту…»

Побратими з навчальної бази Десна, а далі і з Донецького аеропорту згадують, як зріднилися зі Святославом, хоч і поділили їх на різні чоти, але Скельд майже постійно був в чоті з Галом, Штандартом, Зеленою… «Називали його нашим позашлюбним сином», - жартують друзі і додають: «Як приємно було, коли він приходив зі своєї чоти допомагати чистити моркву. І тоді усю для нас моркву почистив, а це найважче!». «А серйозно – він був інтелектуалом і дуже мудрим у свої 19. Казав, що тут він зрозумів для себе поняття і справжність дружби,» - слова побратима з позивним Гал. Северина згадує гру в регбі з солдатами у вільні години. А Барс зняв деякі матчі на відео.

Він також зробив фото дуківців з Сергієм Василюком (солістом гурту «Тінь сонця»), але скинути фото Святославові уже не встиг...

Про останні хвилини життя Скельда розповів боєць Чуб: «Загинув, як воїн, бо зі зброєю в руках. Загинув, коли переносив пораненого, тобто віддав життя за ближнього свого. Я розумію трагедію батьків: хлопцеві 19 років, лінгвіст. І, можна сказати, ідеал чоловічої краси: високий, блакитні очі. Але він знав, куди йшов. І я ним пишаюся.»

Земне життя Святослава завершилося 3 жовтня 2014 року. Зі зболених слів батька, Сергія Горбенка: «Улюбленим числом Святослава було 7, але саме 7 жовтня я побачив мертве тіло свого сина… Мав, очевидно, місце в долі і позивний Святослав – Скельд. Саме так звали хороброго воїна з улюбленого японського фільму сина «13 воїнів». Але там воїн загинув. Так сталося і зі Святославом…»

У день Святославового народження, 26 грудня, який хлопець вже ніколи не відсвяткує в Інституті філології, розмістили банер на його честь. Таких студентів не забувають.

Пам’ять не обмежується часом. Героїзм не обмежується віком!