Справедливість – імператив до постійного відновлення рівноваги, що руйнується динамікою змін світу. Справедливість має холічний характер, якщо високий рівень справедливості поглинає більш низький, або редукціоністський характер, коли нижчий рівень справедливості поглинає більш високий.

Для суспільства, що динамічно розвивається і спрямоване до світового та перспективного узагальнення характерна холічна справедливість. Для архаїзованого, кризового чи воюючого суспільства дуже часто характерна редукціоністська справедливість.

Світова справедливість

Семантична революція в 60-70-і роки ХХ століття, яка переживалася західним світом у вигляді постмодернізму, змінила ставлення політичної ментальності, зокрема і по відношенню до питання справедливості. Україна і Росія, які не пережили цієї революції, продовжують будувати свою політику на уявленні про справедливість, піддаючись тим самим ризику скочування від холічної справедливості до редукціоністської справедливості.

Для України вихід з глухого кута редукціоністської справедливості пов'язаний зі спробою європеїзації, тобто входженням до простору семантичної революції. Для Росії вихід з глухого кута редукціоністської справедливості пов'язаний зі спробою руйнування світового порядку, заснованого на приматі семантики над етикою справедливості.

Справжня світова справедливість пов'язана зі створенням нового світоустрою. Причому найкраще, щоб цей новий світовий устрій спочатку був створений концептуальним чином, потім він був пред'явлений світу в концептуальному вигляді і лише потім реалізований різними типами дій, у той числі шляхом громадянських, міждержавних і світових воєн.

Але війна почалася без оприлюднення нового світопроекту. Тобто війна почалася, а новий світопроект все ще не обговорюється. Новий світ – нова семантика – нова рівновага – нова справедливість.

Мова між Росією і світом, між Україною і Росією, між Україною і світом досі іде про локальну справедливість в старих уявленнях, а не про нову семантику і засновану на ній нову справедливість. І страждає від цього саме Україна.

Росія спробувала реалізувати уявлення про світову справедливість всередині архаїчних концептів (фундаменталістське православ'я, великодержавне євразійство, культуртрегерський "русский мир", археомодерн). У підсумку все звелося до сек'юритизації ідентичності "русского мира" і фундаменталістського православ'я та натуралізації російської валюти виключно копалинними ресурсами під діями західних санкцій.

Однак якщо Росія хоча б спробувала пред'явити негативний світопроект (проект руйнування існуючого світу), то Україна усередині революції так і не вийшла на світоропроект. Саме відмова України від світопроекту робить її позицію дуже вразливою.

Я в минулому році спробував запропонувати для обговорення українській еліті "Декларацію громад людства". І проблема зовсім не в тому, що вона не була обговорена, можна було обговорювати інші концепції такого рівня. Проблема в тому, що українська еліта взагалі відмовилася вести розмову про свій світопроект.

Філософське осмислення того, що відбувається в Україні відторгається, виникнення довгострокових стратегій і створення стратегічних інститутів нового типу блокується, військові дії постійно зісковзують на рівень тактичних операцій, інформаційна війна до рівня консціентальної війни в принципі не піднімається і таке завдання навіть не ставиться.

Українська еліта досі вважає за краще розглядати російсько-українську війну всередині локального і актуального уявлення, а не всередині універсального і перспективного. Українська еліта відмовилася від процесів, які хоча б якось виводять на універсальність її дій.

Актуально-локальні війни не виграються за жодних обставин. Реформи це не універсальний проект, оскільки ці реформи можуть бути зроблені в напрямку західного світоустрою, який сам перебуває в кризі. Європеїзація України це взагалі не світопроект.

Драматизм ситуації полягає в тому, що без пропозиції Україною світу нового світоустрою, вона сама не збережеться як цілісність.

Війна без концептуального уявлення про новий світ є несправедливою з усіх боків, якими би закликами до справедливості вона не прикривалася. Фактично зараз Україна переживає трагедію, яка з точки зору світової справедливості виглядає заслуженою.

Де Україні шукати справедливості?

Україна зараз відповідає перед світом за ідіотизм, жадібність та злодійкуватість своєї еліти. Україна втрачає свою територію та державний контроль за ситуацією в країні через егоїзм націоналістів, примітивізм інтелектуалів, жадібність бізнесменів та продажність політиків. Україна розплачується навіть за імперські ілюзії Росії – бо не змогла здолати їх концептуально та через комунікацію.

Щоб відновити територію та державність, потрібно зробити надзусилля і подолати першопричини. Не можна виграти війну з Росією, не вигравши війну всередині себе.

Зверніть увагу, що навіть прості акти справедливості українці здійснити не в змозі. Українці неспроможні покарати людей режиму Януковича включно з ним самим – ні доставити їх на батьківщину, ні покарати за її межами. Не те, щоб це було настільки важливо, але в символічному плані це річ принципова.

Якщо злодії та глитаї України знатимуть, що вони завжди можуть сховатися від українських законів чи сховатися за межами країни, гідності українці не матимуть ніколи – їх завжди будуть принижувати, над ними завжди будуть знущатися.

Кожен представник української еліти має знати зась. Невідворотність покарання дуже дисциплінує. І навпаки безкарність розбещує. Ми маємо розбещену еліту – їй вдається красти, знущатися, принижувати і уникати покарання.

Російська влада відібрала в України Крим. Російська влада розв'язала війну на Сході України. Російська влада незаконно спіймала, переправила на свою територію (фактично викрала) і піддає публічним тортурам Надію Савченко. Сепаратисти, що підбурювані російською владою, регулярно здійснюють публічні демонстрації полонених українських вояків. Це все в уявленні росіян – локальна, маленька, підленька, але справедливість.

Де шукати нашої української справедливості? Що робити чи хто винуватий?

За повільні реформи – відставка Уряду? Дрібно, неефективно і втрата часу – міняти шило на мило немає жодного сенсу. Уряд коаліційний, замкнений на домовленості і торги всередині Парламенту. Якщо не переобирати Парламент, тоді змінювати Уряд його прерогатива.

Переобрання Парламенту за неінтенсивну роботу в ситуації революції та війни? Для цього потрібно багато часу, результат перевиборів може бути нічим не кращий. А може просто натиснути на них? У нас же немає певності, що нові депутати будуть менш ледачі.

За військові і стратегічні прорахунки – імпічмент Президента? Він всього лише відображає настрої і орієнтації політичної та бізнесової еліти. Позерство і марнославство це ще не зрада. Чи може вже зрада? Чи є все-таки в Україні президент кращий за нинішнього? Давайте його на публіку, будемо порівнювати. Але чи потрібно нам за великим рахунком саме зараз міняти Президента? Дуже сумнівно.

Може нам потрібна масова народно-визвольна війна? Це війна, в якій народ іде на народ, де полонених не беруть, де кордонів вже нема, де геноцид явище буденне? Це буде чиста битва егрегорів. Егрегоріальна війна зрештою призводить до дуже великих жертв. Водночас егрегоріальна війна змінює егрерори так, що вони потім можуть зрештою перебудувати свої відносити на онтологічному рівні.

Народно-визвольна війна це прямий наслідок інтелектуальної неспроможності еліт країн до створення нового світопроекту всередині нової семантики.

Справедливість для України можлива лише всередині процесу внутрішніх змін. Справедливість для України не можна знайти поза Україною. Допоки життя всередині України несправедливе, не можна досягти справедливості у світі.

Семантика та справедливість між Росією та Україною

Де "смерть Кощія"? Де слабке місце Росії? Кількість агресивно налаштованих росіян більше, ніж кількість агресивно налаштованих українців. Росіяни масово готові до війни. Українці більш миролюбні, менш зомбовані, менш істеричні, менш агресивні. Скільки б ми не відправили українців воювати за територіальну цілісність України проти росіян, вони будуть убиті, а перемоги не буде.

Російська культура базується на правді та бажанні справедливості. В лоб Росію не здолати. Росію можна здолати лише правдою і пропозицією вищої справедливості, ніж та, що їй зараз пропонує її влада.

Домінування справедливості над семантикою, а локальної справедливості над світовою справедливістю призводить в Росії до знищення та спотворення семантики, до неадекватного бачення світу, тобто до брехні.

Кожна спроба України апелювати до світової справедливості у консциєнтальній війні з Росією призводить в Росії до семантичного перетворення засад розуміння такої справедливості – архаїзації, локалізації, реваншистської деградації і т.д. Справедливість для України обертається несправедливістю для Росії і навпаки.

Але таке перекручення семантики задля справедливості породжує масову і велику брехню в самій Росії. Брехня завжди руйнує адекватне уявлення про світ, завжди руйнує рівновагу в самому суспільстві. Брехня про світ дозволяє побудувати лише локальну справедливість. Брехня про світ руйнує світову справедливість.

Коли в Росії влада вирішує брехати, бо "нехай брешуть, це на благо Росії", це руйнує власне російську справедливість. Саме так – семантика, якою нехтують, руйнує і справедливість. У тому місці, де російська культура пропаганді не подобається, пропаганда може її переформатувати. Переформатування російської культури під брехню спочатку підвищує істеричну енергетику, як це було в 2014 році, а потім веде до спаду – істерична та агресивна справедливість втрачає сенс.

Росія поступово тверезішає, істерія зменшується. Причому навіть якщо істерію та агресію російська влада нагнітатиме знову, то є така річ, як емоційна втома, яка не дасть вивести знову істерико-агресивний потенціал Росії на рівень 2014-го року. Окрім того, протверезішання в Росії призводить до появи адекватних уявлень про ситуацію всередині вузьких кіл притомних росіян, особливо на тлі кризових економічних явищ, зумовлених санкціями щодо Росії. Отже семантика поступово бере верх на локально викривленою справедливістю в Росії.

В такій ситуації лише комунікація може допомогти перемозі семантики над справедливістю в Росії. Можна узагальнити навіть ширше – комунікація сьогодні визначає культуру. Культура не може бути стійкою – світ став більш коннективним, став більш динамічним через новини, перестав бути роз'єднаним мовою.

Справа доходить до того, що культури поза комунікацією майже не лишається. А це означає, що дискурси, наративи, засоби, канали, формати та протоколи комунікації отримують надважливе значення.

Справедливість виникає в комунікації, існує в комунікації і змінюється в комунікації.

Справедливість в Росії там, де її правда. А де правда в Росії? Правда Росії знаходиться в Україні. Але Україна її приховує, мурижить, не доводить до розуміння, не пропагує, не просуває в Росію.

Українська справедливість може існувати винятково як світова справедливість, бо ніякої особливо української справедливості не існує. Чого захоче Україна, того захоче світ, тільки потрібно вміти захотіти.

Світова справедливість для України

Я бачу лише один вихід – повільне наближення української громади до вищої справедливості через нову семантичну революцію. Якщо українці хочуть світової, великої і гідної справедливості, то потрібно просто діяти справедливо на найвищому рівні.

Це означає рвати всі нерівноправні відносини з Росією, руйнувати всі структури підпорядкування України Росії, руйнувати колоніальний дискурс, руйнувати повчальний наратив.

Це означає – тримати оборону у війні, вигравати час для реформ, проводити реформи, створювати позитивний приклад для росіян. Але Реформи не самоціль. Інновації більш важливі за реформи. Семантика інновацій та реформ ще важливіша.

Це означає – виграти Україні війну з Росією неможливо на полі справедливості, її можна виграти на полі семантики. Інформаційна війна та консциєнтальна війна – головні види війни України проти Росії.

Це означає – зусиллями української громади виборювати філософію, гуманітарну теорію, науку, стратегію, розвиток інфраструктури, космос, інноваційні технології. Потрібна нова семантика – конструктивна семантика, яка створює нову світову справедливість.

Це означає – запропонувати світу новий світопроект: нову структуру ООН (можливо через український конфлікт з цією організацією), новий Статут НАТО, нові правила для ОБСЄ, новий Договір про співробітництво (без дружби) з Росією. Світова справедливість полягає у створенні нової світової рівноваги на основі нової семантики цього світу.

Якщо світ Україною вирішив відкупитися від світової війни, то нам лишається або вмерти, або придумати новий світ, де Україні буде місце і де вона не буде страждати за всіх.