Хто про що, – а провідні аналітики світу не втомлюються говорити про наслідки російсько-української війни. Мабуть, жодна з тем, що стають предметом дискусії не тільки на представницьких форумах, самітах чи просто у кулуарах, але й дістаються курилок та кухонь, не мала останнім часом стількох інтерпретацій, історичних алюзій, ба навіть анекдотів.

 

Доволі оригінальним, – до слова, як завжди, – виявився фінансист Джордж Сорос. Опонуючи президенту США Бараку Обамі та його радникам, Сорос заявив, що конфлікт між двома цивілізаціями, який обрав за лінію зіткнення кордом між двома колишніми найпотужнішими республіками СРСР, – не до порівняння з Великою Депресією 30-х років минулого століття. На його думку, тут годиться паралель з розпадом Радянського Союзу.

 

Висновки Сороса щодо фактичної бездіяльності нинішнього господаря Білого Дому, а також європейських союзників, вельми песимістичні. Мільярдер каже, що Путін, порушивши світовий устрій, руйнує крихку конструкцію Унії. «Путін спробував відновити Російску імперію як суперника ЄС і досяг цього політичного успіха, хоча в економічному і фінансовому планах ситуація в Росії жахлива, позаяк господарка перебуває не у надто доброму стані... Та це виклик для Європи і Європа мусить знову переглянути свою європейску ідентичність».

 

Говорити про кінцеву зупинку путінської інвазії ще надто рано. Але порівняння з розпадом СРСР, ужите філантропом, – дає бодай йоту оптимізму. Скажу чому: є надія, що війна, як колись колапс комуністичної імперії, дадуть світові нову модель мислення, підштовхнуть народи та уряди до думки про «мізерність» глобальності, про те, що весь світ, з його найглухішими загумінками і найрозвиненішими мегаполісами – одне ціле, що уваги спільноти, якщо вона хоче просуватися далі, заслуговують не тільки і не стільки витончені технологічно цивілізації, але й країни, що ледь стали на шлях сучасного розвитку.

 

Справді, падіння «залізної завіси», а відтак – «імперії зла», наочно продемонструвало плинність консервативних уявлень про двополюсний світ, про те, що розвиток може базуватися лише на протистоянні протилежних систем. Комфортна модель, за якої усі міждержавні стосунки вибудовувалися на підставі симпатій чи антипатій до двох устроїв економіки, яка володіла єдиним інструментом вирішення усіх проблем – інструментом сили, одного чудового дня виявилася непотрібною, недолугою та неповноцінною. Натомість  світ постав перед потребою урізноманітнення поведінкових стереотипів, перед складною але водночас поліваріантною системою людських взаємин.

 

Якщо нинішня криза «вагітна» саме такими змінами, то, попри усі її негативи і виклики, вона направду означатиме вибір. Гадаю, що ми станемо свідками не тільки зубожіння чи побутових проблем, але й зможемо переконатися у можливостях людського генія, здобути неоціненний досвід. Він стосуватиметься  не тільки шляхів виживання. Власне – найголовнішим у ньому стане уміння пошуку свого місця у світі. Ймовірні, звичайно, й не надто добрі повороти: особливо це стосується країн, у яких демократія перебуває щойно у зародковому стані. Тут цілком можливі пошуки легкого виходу через запровадження режимів «сильної руки». Однак, – це життя, і що б не трапилося з нами усіма, мусимо сприймати його таким, як воно є.