Ідея проведення референдуму як той привид комунізму, що колись лякав буржуазну Європу, блукає Україною і викликає безліч протиріч. Всі ми давно вже звикли, що будь-яка ініціатива влади завжди для нас, пересічних українців, добром не закінчується. Тож лобійований Януковичем референдум однозначно переслідує зовсім інші цілі, ніж встановлення демократії та верховенства права, і головна його мета – узурпувати владу довічно. Але це добре прихована мета, а розумними політтехнологами задля «окозамилення» на поверхню виносяться речі, які згоден підтримати будь-який українець прямо зараз.

Проти скорочення чисельності депутатів Верховної Ради, напевно, проголосують лише існуючі парламентарі та члени їх сімей. Зрозуміло, що будь який український громадянин, не замислюючись, скоротив би кількість «дармоїдів»,  які, навіть, не відвідують засідань і не соромляться передавати свої картки, мінімум вдвічі. Такою ж невинною здається на перший погляд і ідея введення мажоритарної виборчої системи. Але це тільки на перший погляд, і ось тут я хотів би зупинитьсь більше детально і застерегти українців від позитивного сприйняття «мажоритарки». Так, з одного боку – народний обранець, якого знають в обличчя, до якого можна попасти на прийом, з якого можна спитати (ну, принаймні, гіпотетично). Саме так будуть нам підносити великі плюси мажоритарної виборчої системи. І я також не можу не погодитися із цим. Але давайте згадаємо не такі вже давні події 2012 року – минулі парламентські вибори. Яким чином Партія регіонів здобула більшість? Тільки завдяки мажоритарним кандидатам. І у боротьбі за мандат змагалися не розум, честь і совість кандидатів, а їхні фінансові статки та щедрість на окрузі або адміністративний тиск. І список провладних «мажоритарників» - яскравий приклад вищевикладеного.

На жаль свідомість виборців ще не доросла до мажоритарної системи. Неодноразово обдурені і зневірені вони знають, що кандидат «рветься» до Ради не задарма, тож хочуть на етапі, коли ще хоч щось залежить від їхнього голосу, отримати від нього «розрахунок» за підтримку. І при такій ситуації тільки щедрі «грошові мішки» можуть розраховувати на місце у парламенті. А от чиї інтереси вони будуть представляти та відстоювати? Витратившись під час виборчих перегонів, у Раді вони будуть думати не про проблеми виборців, а лише про те, як повернути втрачене.  

Особисто я виступаю за змішану систему і, звісно, за відкриті партійні списки. Люди повинні знати кожну особистість, яка увійшла до складу політичної еліти. І партійні боси в ідеалі повинні запрошувати до списку рейтингові кандидатури – тих, кого добре знають і підтримають виборці в окремо взятому регіоні, а значить і підтримають партію. Але добре розумію, що то – в ідеалі…  

Отже ще раз хочу закликати своїх співвітчизників – будьте пильними, не дайте себе ошукати під час народного опитування від Януковича! 

Володимир ШАМРАЙ