MENU

Звивистий шлях євроінтеграції зачарованим колом приспаного Євросоюзу

5216 0

Відбули саміт Україна - ЄС. Майже відбули конференцію із підтримки України, яка, за задумом, мала б бути донорською, але з донорами не дуже пощастило. Можна спокійно розставити деякі акценти, які, на мою суто суб'єктивну думку, є важливими.

Угода про асоціацію. Скільки б представники ЄС не говорили про виконання Угоди про асоціацію і про плани розпочати повноцінну імплементацію її економічної частини з 1 січня 2016 року, сьогодні ЄС живе виконанням іншої угоди - мінської. І все, що насправді робиться, робиться для того, щоби не зруйнувати надкрихкий Мінськ-2.

На жаль, на думку багатьох європейців, якщо ще одне перенесення виконання Угоди про асоціацію піде якимось чином на користь мінському процесу й умиротворенню Путіна, то воно буде логічним. Нещодавній лист Юнкеру від Штайнмайєра, де останній прямим текстом закликав до гнучкості з Росією у цьому питанні, для мене є більш переконливим, аніж невпевнені запевнення євробюрократів. І тут Україна має відіграти зараз ключову роль. На всіх рівнях - не тільки за лінією МЗС - мають бути зроблені заяви про те, що жодного перенесення бути не може в принципі. Прецедент, створений у минулому році з відкладенням імплементації, був стратегічною помилкою, і її потрібно виправити, а не подвоїти.

Дещо обережніше, очевидно, потрібно поводитись із заявами, що Україна абсолютно не готова до початку імплементації економічної частини угоди, якими зловживаємо часом і ми, в експертному середовищі. Бо вже не раз чула від європейських партнерів останнім часом на кшталт: «Так ви все одно ж не готові імплементувати угоду, в чому трагедія її знову відкласти?». Але якщо Україна чітко скаже: виконання з 2016 року і крапка - ЄС буде дуже важко протягнути це рішення. Інша справа, звичайно, якщо для когось у владних кабінетах дійсно не є принциповим це питання, і вони психологічно готові тихо її похоронити на догоду Росії.

Так чи інакше, тактика в стилі «всі компроміси за рахунок жертви (тобто України)» досить популярна в європейських столицях і спокуса її застосовувати залишається високою. Всі компроміси за рахунок жертви не можуть відбуватись тільки тому, що ЄС має вплив на Україну, а не на Росію.

І ця тактика, до речі, стосується не тільки Угоди про асоціацію, звісно, але й тих самих мінських домовленостей, де деякі європейці готові поставити децентралізацію попереду повноцінного перемир'я.

Європейська перспектива (чи більш близька для українського вуха «перспектива членства»).

Як на мене, війна, затіяна Росією, не наблизила перспективу членства для України, а віддалила. Тому що це переважно ціннісне й політичне питання обросло з усіх боків ще й небаченими безпековими ризиками. Деякі країни-члени ЄС чомусь вважають, що Україна намагається отримати перспективу членства з тих же міркувань, що подалась на членство в ЄС у свій час Фінляндія. Тобто, перспектива членства як своєрідна гарантія безпеки, яку, зрозуміло, в Євросоюзі надати не можуть. У ЄС (як і в НАТО, до речі) переконалися: будь-які проміжні рішення ще більше провокують Росію. Іншими словами, є серйозний острах, що статус кандидата для України примусить Росію ще більше розхитувати човен (як і ПДЧ в НАТО, наприклад). Куди вже більше - це інше питання. Цілком можливо, що для країн, які мали нещастя стати заручниками хворих геополітичних амбіцій Росії, потрібно продумувати новий алгоритм інтеграції з вилученням деяких обов'язкових проміжних етапів.

І тут вимальовується ще одне зачароване коло: коли в України не було чіткого бачення, куди рухатись, нас просили визначитись. Коли ж ми нарешті визначились (дорогою ціною, та все ж) нам натякають: занадто різко визначаємось, і дедалі голосніше розмірковують про варіанти, які б дозволили Україні не робити однозначного вибору на користь ЄС чи Євразійського Союзу. Тобто, знову пропонують сумнівну гомеопатію замість антибіотика. І як би парадоксально це не звучало, Україна зразка 2015 року на відміну від України зразка 2013 року вже не може торгувати своїм розворотом в бік Росії.

Санкції. Вже навряд чи для когось є секретом, що російська дипломатія сьогодні доблесно трудиться у Європі над створенням чіткого переконання: мінські угоди зриває Україна. Відповідно, Україна теж має бути покарана, а Росія винагороджена - тим же переглядом санкцій.

Якщо зовсім відверто, то євросоюзівська дискусія навколо санкцій рухається якимось зачарованим колом. А саме - якщо надходять сигнали, що санкції у випадку Росії не працюють, то відразу починаються звинувачення на кшталт «ми ж казали, що санкції не мають сенсу, що це лише мобілізує російське суспільство за Путіна і так далі, тому подібне». Якщо ж з'являється інформація, що санкції все ж таки працюють - то запускається інша риторика: «нікому не потрібен колапс російської економіки, від цього постраждають всі, і зміна режиму в Росії непотрібна, бо прийдуть ще більш небезпечні елементи до влади». Маємо також розуміти, що єдність навколо збереження санкцій щодо Росії тримається, за великим рахунком, на залізному слові Німеччини. Якщо Німеччина дасть слабину - ця єдність посипеться, як картковий будиночок.

Сьогодні в Євросоюзі дедалі більш популярною стає думка, що все найстрашніше вже позаду. Що Путін далі лізти на рожен не буде. Всі заклики про загрозу, яку несе Путін для Європи, відбиваються єесівськими політиками, як тенісний м'яч від стінки. Один високопосадовець з однієї далеко не останньої країни ЄС сказав мені нещодавно, що в Європі зможуть повірити в загрозу Путіна для всієї Європи, а не лише для України, лише якщо Путін піде гібридною війною ще на якусь країну - той же Казахстан чи Білорусь (в країни Балтії не вірять, бо вони в НАТО).

У ЄС й самі розуміють, що їхні санкції - гомеопатичні. Розраховані на довге та не дуже шкідливе для організму одужання. Але антибіотики - річ в ЄС непопулярна з усіх точок зору.

Альона ГЕТЬМАНЧУК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини