Художник – Вася Ложкін

Кровожерна, але весела замальовка – до сну й доброї ночі

Із дозволу бійців. Розкажу одну реальну історію зі фронту, хто ще не чув.

Понаставляли хлопці розтяжок проти сепарів. Десь уночі чують – бабах! Побігли, а там кабанчик підірвався... Точніше кабаниха із дітками...

Жалко тваринок, але що вдієш? Загинули вже... А у хлопців харчу мало. Чого м`ясу пропадать?

Один величезний хлоп'яга із Карпатських, мабуть, гір, взявся кабаниху освіжувати. Шкурку зняти й на шматочки порізати до борщу. Досвідчений, певно, селянин: обмотався якимсь ганчір'ям, лишивсь із голим торсом, аби не обляпатись, яму викопав, ущерть тельбухів туди накидав, вепра на скибочки ріже файно ножем та купками складає.

А тим часом розвідка спіймала російського вояку «у відпусці», котрий «знав», що попав до «кровожерливих укропів, які дітей їдять»...

Ось ніч. Ведуть горе-бійця до табору. Підходять і той бачить таку картину.

Стоїть величезний бугай весь по плечі у крові, поряд огонь горить, живописно так горить... А той закривавлений здоровило із ножакою в руках на тлі полум`я побачив своїх та й каже:

– Хлопці, та я вже не можу! Так заморився ото патрати... Вже його різав, різав, а ще тих малих різати (на маленькі тушки кабанчиків, що в кущах у темряві, киває)

Що тут сталося із російським воячком...

Здогадуєтесь? Отака вона - «відпустка». Штани прати прийшлося!

Потім, правда, того полоненого борщем із тою-таки кабанихою треклята хунта навіть нагодувала... Фожизди, одне слово.