Я тут у відрядження поїхала - квиток купувала на сайті нашої улюбленої Укрзалізниці. Пізно ввечері оформлювала, а ранком вже поїзд.

Не роздруковувала, а зберегла на планшет. Написано ж на сайті, що цього достатньо.

Але, як відомо, якщо на заборі написано слово з трьох літер ("душ", наприклад), зовсім не факт, що за забором ти його знайдеш.
Прийшла до вагона за півгодини до відправлення, показую картинку. Питаю - можна так? Провідниця, молода жінка, років 30, зітхнувши, дістає якусь штуку розміром з електробритву. Смикає-смикає її, потім каже "Заходьте".

Я і зайшла. Сіла, речі поставила. За кілька хвилин підходить провідниця, каже: "Це у вас – Покажіть ще раз, не зісканувало". Я відкрила. Хвилини три вантажиться планшет, я відкриваю, показую.

Вона знову мордує свій пристрій пару хвилин. Питаю: "Все?". "Все!", - каже провідниця. Я закриваю і вимикаю планшет, бо мені з ним ще працювати півдня, не хочеться, аби він розряджався.

За кілька хвилин знову підходить провідниця разом зі ще однією. Бачу їх, починаю внутрішньо гигикати.

"Покажіть квиток, знову не зісканувало". Кажу: "Тут прихована камера? Перевіряєте витримку пасажирів?". Вона з наїздом: "Ви в мене счітаєтесь як безбілєтний пасажир, ви должни роздруковувать проїзний документ! Я можу піти до начальника поїзда і вас висадити!"

А ось це вона дарма сказала. Відповідаю: "До начальника поїзда? Кличте. І начальника Південно-Західної залізниці також запросіть. І Укрзалізниці! І міністра транспорту! Я з величезним задоволенням поспілкуюся з ними! І ще прес-конференцію влаштую по результатах - кілька десятків журналістів я вам обіцяю. Так що кличте, чого ж ні? Насправді це не я повинна роздруковувати вночі квиток, а ви повинні мати нормальний сканер!"

Провідниці охрінівають, раптом стають такими тихими-тихими. "Вибачте..."

Відкриваю планшет, показую квиток. Кажу: "Я розумію, що не ви особисто ламаєте сканери, але це не моя проблема і не має бути моєю проблемою. Показую востаннє, якщо не зісканує - я сама піду до начальника, хай вирішує щось. І я з задоволенням поясню йому, що його співробітники дозволили собі погрози та звинувачення у тому, що я "заєць". Можа пояснить, що тут не я щось "повинна", а це мені мають надати якісну послугу. Бо зі свого боку я усі умови, зазначені на сайті, виконала, а "Укрзалізниця", на жаль, ні."

А провідниці (вже вдвох) мордують той сканер! Хвилин 5! Нарешті кажуть: "Прочитав! Вибачте, будь ласка! Ті сканерА за сімдесят (чи сімнадцять, може я недочула) тисяч купують в Китаї, але вони не працюють!"

Далі все було нормально - їхали спокійно, напівпорожній вагон, провідниці сіди собі за стіл, відкрили картопельку, салатик з помідорів, огірків і цибульки, тюльку... Поїли, пореготали, попліткували - я все чудово чула, бо поруч. Та в договорі публічної оферти мені не обіцяли відсутність штину і тишу.

Завтра я повертаюся до Києва. Принципово не буду роздруковувати квиток, залишу на планшеті. Люблю пригоди.