Комбат: «Є спальники, є каремати, ідіть получати».

Заступник із тилу: «Карематів немає, а спальники не дам. Старшина подавав списки, ми все видали».

Старшина: «Ми подавали на 25 спальників, а видали 6».

Заступник із тилу: «А від мене ви що хочете?»

Я: «Спальники».

Заступник із тилу: «Я вам нічого не дам».

Я: «А спати мені в чому? Я три дні в степу спав просто неба».

Заступник із тилу: «Потім приходьте, я зараз нічого видавати не буду».

І подібне відбувається чи не щодня. То їжу на позицію добу не підвозять, то воду не везуть, то речове забезпечення кульгає. А скільки я чув історій про волонтерську допомогу.... Але це вже на рівні чуток.

Я вже давно зрозумів, що будь-який патріотизм можна заглушити подібним ставленням до солдатів. І мужики готові терпіти, готові воювати, розуміють, що ніхто крім них, але від байдужості декого з командування у бійців опускаються руки.