Читання змінює нас мало.
Можливо, воно нас вдосконалює, вірогідно - трохи таки змінює,
але негідник не стане меншим негідником, прочитавши Расіна.
Шарль Данціг

Їсти, молитися і читати, читати, читати... Певно, саме таким уявляється рай книжколюбам, книгофілам і книгозалежним - тобто, таким, як я. Якщо вже зізнаватися у коханні цьому маленькому паперовому ідолу, то робити це нестримно і без жодних табу - кричати, розриватися і стоголосити, аби усі почули - о божественна книго, я люблю тебе. Але зараз не про мої книжкові почуття. А про те, чому потрібно читати - хай навіть знаючи, що читання мало змінює людину (див. скорочене пояснення в епіграфі).

Розкидатися направо-наліво афоризмами, сипати довжелезними мовними конструкціями, цитувати класиків і сучасників - ця ціль читання не виправдала себе ще у жодному суспільстві. Більше того, чи можна взагалі назвати це ціллю? Невже книгу беруть до рук для того, аби опісля вихвалятися перед іншими кількістю завчених уривків з текстів чи віршів? Таке роблять або чванливі, або безрозсудні сміливці, які наважаться витратити на цей процес дорогоцінні години (дні) свого життя. У підсумку навіть ці ж сміливці перетворяться на хвастовитих декламаторів цитат, суть яких можуть навіть і не розуміти.

Читати задля розуміння біографії письменника? Аж ніяк. Середньостатистичний читач ніколи не візьме до рук «Гру в бісер» чи «Чуму» лише для того, щоб знайти у ній приховані факти з життя Гессе чи Камю. Він може натрапити на неї випадково - прочитати рецензію, побачити в бібліотеці чи книгарні, почути розповіді від знайомих, але лише прискіпливі книгомани читатимуть твори лише заради біографій їхніх авторів.

Читати задля кількості? Можливо. Але, читаючи надто багато і поспішно, можна потрапити у пастку, коли така практика набридає, а бажання познайомитися з новими шедеврами (або літературною макулатурою) дедалі частіше поступається бажанню посерфити інтернетом/подивитися телевізор/послухати музику/наїстися тощо. Кожен обере собі завдання до душі.

Читати, аби вбити час? Перепрошую, але в такому разі взагалі не варто брати до рук друкованої продукції, хай навіть це рекламний буклет із сортами квітів чи спортивними костюмами для всієї сім'ї. Будь-яке читання вимагає вдумливості (хоча тут варто поміркувати над феноменом дешевих жіночих журнальчиків/партійних листівок/Ваш варіант), навіть звичайна інструкція до тостера може стати захопливим чтивом - все залежить від вас.

Читати, щоб зрозуміти себе? Дехто може заперечити: може, легше сходити до психолога, аніж перечитувати десятки книг у пошуках відповіді на власні запитання? Ось тут я і вбачаю хитру та підступну природу читання - з одного боку, ми знаходимо ключ до розв'язання проблем, а з іншого - починаємо задумуватися над ще більшою кількістю нових. О книжкове життя, сповнене парадоксів, скільком людям ти ускладнюєш існування!

Читати, щоб відволіктися від реальності? Здається, це найкращий спосіб припинити на деякий час контакт із зовнішнім світом. Якщо вже ставати залежним, то від книг. Але наголошую: від якісних. Хто встановлює критерій якості, запитаєте ви? Почніть, наприклад, із буккерівських лауреатів (думаю, що нобелівські вже надто приїлися суспільству), поступово переходьте до лауреатів українських премій (аби бути ближчим до рідної літератури). Впевнена, що після прочитання кількох із них ви вже самі зможете чітко розмежувати якісну літературу та одноденну.

Читати, щоб відчувати? Напевно, це найголовніший мотив. Так вже склалося, що в людській свідомості закладено потяг до пізнання - на рівні цифр, букв, запахів, досвіду - людині властиво шукати нових відчуттів. Якщо їх може дати книга, то чому б і не спробувати? Якщо падати у прірву, то чому б не у книжкову?

Хай якою б великою не була моя любов до читання, з гіркотою мушу констатувати: вплив книги на нас не є таким істотним, як того хотілося би. Більше того, дехто за все життя може так і не знайти того друкованого скарбу, заради якого варто читати дюжини інших книжок. Скільки ще текстів залишилося нерозказаними, а чудових авторів невідкритими. Тисячі непересічних історій все ще сидять в головах геніальних письменників, а на полицях книгарень продовжують припадати пилом романи про любовні трикутники в кримінальних колах, сантехніків-убивць або ж невдалі спроби реабілітувати зло диктаторів у форматі біографій «великих» людей. Хто в цьому винен? Не лише видавець, а й читач, який залюбки смакуватиме масовими розповідями про бідну домогосподарку та її нерозділене кохання, детективи, в яких ледь не на кожній сторінці вбивства, кілометри трупів і ріки крові. Натомість тексти, які спонукають мислити, продукувати якісь ідеї і долучатися до обговорення, можуть так і не знайти своєї аудиторії. Можливо, наше суспільство ще не зовсім готове до чогось серйознішого? Дехто може стверджувати, що доки в країні триває війна, немає часу читати книги, треба робити щось важливіше. Так-от, любі друзі, у цей нелегкий час нам слід консолідувати свої сили заради перемоги не лише на східному фронті, а й на книжковому. Впевнена, якби ми раніше більше вчитувалися в тексти людей, думка яких була і є авторитетною - від Франка до Грицака, від Честертона до Снайдера - багатьох неприємних аспектів сьогодення можна було уникнути. Думаю, що зараз кожен переконався, наскільки людина читаюча виграє у порівнянні з тими, хто надає перевагу телевізору.

Книга - не істина в останній інстанції, але вона має право на слово, яке ми як читачі зобов'язані поважати. І якщо людство відмовиться від читання, як писав Данціг, воно просто-напросто повернеться до свого природного тваринного стану. Тож назвався homo sapiens - підтверджуй.