Це таке дивне відчуття, коли ти любиш цю країну. Ну, зізнатися собі чесно і щиро, любиш же, інакше чого було вертатися сюди вже стільки разів, коли і ті, і інші пропонували тепло і затишок, карту проживання і вічний щасливий статус мігранта.

Але часто виникає така прірва у розумінні людей тут. Людей, які теж сюди вертаються, не ту більшість, що не бачили нічого за межами своєї області, їх ще можна якось зрозуміти, але тих, хто все ж встиг вийти з дому за життя.

- Я з Італії вернулася. - Розказує жінка в купе. Тут їх дві, одна працювала в Італії, друга в Греції, обидві їдуть зі мною в потязі на Закарпаття. Обидві молоді, тридцятирічні. - Працюю в сім'ї. Росіяни. Посуд мию, борщ варю. А шо? Жити якось треба.

Друга розповідала про Грецію і важкі умови роботи там в готелі. Обидві у захваті від європейських країн, обидві нарікають на країну цю.

- Піду покурю в тамбурі. - Каже та, що з Італії. - Надіюсь не зловлять.

- А в Італії ловлять? - З надією питаю я.

- Та канєшно, там датчики скрізь стоять. Не покуриш. - І вона виходить в тамбур.

Лишаємось ми вдвох з грецькою вестарбайтеркою.

- Оце власть шо зараз, шо вони роблять. Кажуть, шо скоро нічні поїзди повідміняють, як тоді їздити?

- А ви на останніх виборах за кого голосували?

- Я ше ні разу не голосувала. Та шо я дурна? Мені далеко кіть їхать до того посольства, цілих п'ятдесят кілометрів. Шо я дурна? Та нашо вони мені здалися, усі одинакові. Та я і не розбираюся в них, ото їхати ради чого? Шоб галочку поставити? Та шо мені робити нема чого, шо я дурна?

Я б відповів би, але не сперечаюсь з ними. Сперечаюсь тільки з людьми, з якими є сенс сперечатися. Сперечаюсь з розумнішими і ерудованішими. Я хитрий, люблю брати від спілкування як можна більше. Тому далі я мовчу. Італійська заробітчанка повертається з тамбуру. А грецьку несе на розмови.

- Я оце останній раз як їхала - так мені два мужчини попались. З одним я як розговорилася, так до третьої ночі сиділи. А той, шо був зверху як вскоче і каже, ви мені спати не даєте. Пішов до провідника, той дав йому місце за стінкою. Ну а ми далі сиділи шо, нічо такого не робили, общалися. Я глядь у вікно на зупинці, а той чоловік вийшов на перон та вже з горілкою вертається. Видно так і не заснув. Странні люди.

Ця історія розповідалася із особливою пристрастю, було відчутно, що дівчині приємно і факт уваги одного чоловіка, і факт існування іншого. Вона відчувала гордість за те, як вони з ним повелися. Так хотілося щось розповісти про спільний простір, про те, що таке голосування, але я сидів і думав про те, як же ж вона вночі побачила, що він несе горілку. На пероні.

Тепер вона лежить і говорить по телефону. Друга ночі. Заробітчани повертаються у свої ембріонні умови совка. А я лежу і думаю. Мені є про що.