Загострення ситуації на Донбасі в лютому, що виразилося у збільшенні числа обстрілів з боку бойовиків, в активізації дій диверсійно-розвідувальних груп та повідомленнях про прибуття на окуповану українську територію нових підрозділів регулярних російських військ, можна пов'язати з двома головними факторами - урядовою кризою в Україні та ситуацією в Сирії.

Зараз все частіше лунають алармістські попередження з боку українських силових структур щодо того, що найближчим часом може розпочатися масштабний наступ російських військ та бойовиків.

На наш погляд, нинішня активізація бойовиків та їхніх російських союзників має свої причини, проте до великої наступальної операції, хоча б рівня минулорічної Дебальцевської, справа навряд чи дійде.

І ось чому. Кремлю надзвичайно вигідна нинішня політична криза в Україні. Москва сподівається, що їй вдасться за допомогою політичних інтриг досягти того, чого не вдалося досягти на полі бою.

Російським інтересам зараз найбільше відповідав би розпад нинішньої правлячої коаліції, падіння кабінету Яценюка й нові вибори до Ради. А після цих виборів бажано, щоб політичні сили, пов'язані з президентом Порошенком, змушені були б спиратися на голоси «Оппозиционного блока».

А ще краще, якщо в новому складі Ради взагалі не вдасться створити стійкої правлячої коаліції, і повториться нескінченне протистояння Порошенка з низкою інших політиків за схемою протистояння Ющенка й Тимошенко після «помаранчевої» революції.

У цьому плані військові провокації на Донбасі корисні Москві, тому що нагадують українському суспільству, так само як і будь-яким потенційним інвесторам в Україні, про невирішеність донбасівської проблеми і про крихкість перемир'я, що формально зберігається на Донбасі.

Однак обстріли та провокації - це одне, а повномасштабна наступальна операція - зовсім інше. Провокації є дуже відповідним фоном для української політичної кризи з погляду Москви.

А ось наступальна операція зараз може мати прямо протилежний ефект, викликавши згуртування партнерів по коаліції, котрі посварилися, перед обличчям спільної загрози. Парадоксальним чином сьогодні слабкість українського уряду слугує певною гарантією непоновлення повноцінної війни на Донбасі.

Проте ситуація зміниться, якщо в разі відставки уряду Яценюка сформувати нову коаліцію та уряд не вдасться, і буде оголошено дострокові парламентські вибори.

Ось тоді якраз і виникне загроза відновлення повномасштабної війни на Донбасі. Найбільший ризик буде в період після розпуску Ради і до проведення нових виборів й формування нової коаліції та уряду. Не кажучи вже про те, що на період до створення дієздатного уряду всі реформи в Україні, що й без того втілюються в життя досить мляво, буде зупинено. Крім того, країна не отримає гостро необхідних їй кредитів від західних партнерів та міжнародних фінансових організацій.

Тому, як це не прикро, оптимальним у ситуації, що склалася на сьогоднішній день, буде якесь паліативне рішення, яке дозволило б переформатувати уряд, щоб уникнути негайного проведення дострокових виборів. Тут багато що буде залежати від того, хто прийде замість генерального прокурора Шокіна, котрий пішов у відставку.

Адже не секрет, що серед кандидатів на цю посаду, які зараз обговорюються у пресі, є й такі, порівняно з якими Віктора Миколайовича можна вважати чесним, порядним та непідкупним прокурором. Але якщо генеральним прокурором вдасться призначити людину, яка б могла похвалитися довірою як українського суспільства, так і західних партнерів України, і вдасться прибрати з уряду найбільш одіозних корупціонерів, то шанси на збереження коаліції ще є.

Існує й інший варіант, коли «Блок Петра Порошенка» спробує сформувати коаліцію за участю фракцій і груп, значною мірою висхідних до колишньої Партії регіонів. Однак такий крок навряд чи зрозуміють як західні партнери й фінансові донори України (адже в цьому випадку про реформи доведеться забути), так і українські демократичні партії. Тож шанси на створення такого нежиттєздатного олігархічного гібрида є невеликими.

Другий фактор, який може впливати на становище на Донбасі, це ситуація в Сирії. Здавалося б, нинішнє припинення вогню в Сирії, перед яким урядові війська досягли перших помітних успіхів, Москва може розглядати як свій стратегічний виграш, внаслідок якого незабаром звідти можна буде відкликати російські війська, щоб відновити дестабілізацію України військовим шляхом. Однак насправді серйозна війна в Сирії ще тільки починається. За деякими даними, 25-тисячне угрупування іранських та сирійських урядових військ опинилося в «котлі» під Алеппо. У конфлікт у Сирії дедалі активніше втягується Туреччина. І до перемоги Асада там ще дуже далеко, як, втім, і до його повалення.

Тим часом, для вирішення сирійської проблеми й досягнення там певної угоди із Заходом, що влаштовує Росію, у Путіна, ймовірно, залишився всього один рік. Є висока ймовірність того, що новий президент США, хто б ним не став, проводитиме в Сирії активнішу політику, спрямовану на повалення Асада. І в будь-якому випадку чекати незабаром виведення з Сирії російських військ і досягнення там політичного врегулювання не доводиться. Тому рішення про ту чи іншу міру своєї військової активності на Донбасі Москва ухвалюватиме без урахування розвитку кризи в Сирії, виходячи насамперед із внутрішнього становища України.