Сьогодні День Прапора, вже ось-ось День Незалежності. Для мене це такі свята, які я відчуваю. Коли і плакати хочеться, і спогади, і одежа з прикрасами найкраща, і безмежна радість і гордість, коли лише всі свої навкруги, а чужі десь тихо сидять по кутках, тобто, фізично відчуваєш ті почуття, які пафосно називаються, про які пишуть у книжках і які всі використовують де треба, і де не треба. Бо ними зручно прикриватися, якщо що.

Як у дні Майдану в одну ніч своїми очима раптом ясно побачила, що таке боротьба Добра із Злом, так і в День Незалежності я чітко відчуваю і розумію, що таке гордість, вдячність, що я рада, що я живу саме тут і я не хочу нікуди їхати, що наша країна - найкраща, що ми красиві, розумні, роботящі і шляхетні. І дуже талановиті в усьому. І мені є чим і ким пишатися. І я прочитала, що сьогодні день народження Сергія Жадана. І я подумала, що це дуже класно, що саме в такий день у нього день народження. І це також складова моєї гордості за свою країну, за її геніальних письменників, за неймовірних бійців, за мільйони хороших людей, для яких прапор і завтрашній день - свято, яке не просто святкуєш 'з наступаючим!', а відчуваєш.