Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогоднішній день, 28 вересня

Доповідь щодо катастрофи MH17: що буде далі?

Чесно кажучи, чекав меншого. Гадав, триватиме це невиразне бурмотіння з купою застережень типу "як із усього видно", "можливо" і "судячи з усього". Дуже важливий момент: слідство офіційно оголосило, що "Бук" був завезений із Росії й потім повернувся назад – це практично позбавляє Кремль останнього маневру – мовляв, ми не причетні, це все "ДНР". Від самого початку було зрозуміло, що "Бук" у мозолясті руки "вчорашніх шахтарів" і "трактористів" ніхто не віддасть. Але Кремль міг брехати, мовляв, бойовики захопили український "Бук" і стріляли самі. Тепер ця передбачувана стратегія позбавлена ​​сенсу.

Бабин Яр і два злочини, які не повинні повторитися

Значно успішнішими у приховуванні злочинів Бабиного Яру стали комуністи. Радянська влада вважала, що поховані там не варті пам'яті, адже це євреї, яких підозрювали в нелояльності до влади, пам'ять яких про Голокост живила антирадянський сіонізм. Це військовополонені, які, потрапивши до рук ворога, ставали "зрадниками". Врешті, це українські націоналісти, які згідно із радянською пропагандою були колаборантами, а отже не могли бути жертвами нацистів. Радянська влада робила все можливе, аби затерти пам'ять про Бабин Яр. Зрештою, спроби приховати злочин стали ще одним злочином, який забрав життя сотень людей. 

Міносвіти переходить на спілкування українською мовою. ДОКУМЕНТ

Міносвіти і науки України зобов'язало своїх працівників при виконанні службових обов'язків розмовляти тільки українською мовою. За словами Романа Греби, заступника міністра, міністерство видало відповідний указ через зростання кількості скарг від громадян на те, що чиновники не переходять на державну мову. "Працівники міністерства повинні обов'язково використовувати державну мову при виконанні своїх службових обов'язків (ст. 8 Закону України "Про державну службу"), – йдеться в указі за підписом Греби.

Чотири пріоритетні кроки для реформування України

Привести нових людей в політику – це реформа виборчого законодавства. Обіцяно-переобіцяно, написано в коаліційній угоді, але нічого не зроблено. Відкриті списки, скасування мажоритарки, прозорість фінансування, обмеження політичної реклами. Привести нових людей на публічну службу і перебудувати інституції – це реформа державного управління. Нові люди самі по собі не гарантують успіху – потрібна також зміна правил і процедур. І дуже важливо – освіта, як держслужбовців, так і керівників місцевого самоврядування. А то гроші на місцях вже є, а вміння бюджетувати та керувати проектами у багатьох ще немає.

Українка про європейські звичаї: В Іспанії не завжди по одягу відрізниш безпритульного від лікаря

Думаю, заможні люди усе частіше доходять до розуміння, що набагато приємніше мати нормальний рівень життя і при цьому не забувати, що за затишними стінами твого палацу є голод, холод, хвороби, нещастя, біда. І, напевно, заможні люди розуміють, що давати набагато приємніше, ніж брати. Що радість від допомоги ближньому дуже збагачує життя того, хто дає. В Україні навіть не дуже заможні люди знають радість від надання допомоги ближньому. А нашим верхам, схоже, така радість ще зовсім незнайома. Наші можновладці на Заході побачили тільки розкіш, але не побачили, що розкошами на Заході стає усе дедалі звично ділитись.

Християнами стають не за фактом хрещення – протоієрей

Традиція хрестити в дитинстві (як у православних), або дорослим (як у далеко не всіх протестантів) не позбавляє людину необхідності робити свідомий вибір віри і моральних орієнтирів. Бо християнином ти стаєш не за фактом хрещення, а тоді, коли твоя віра втілюється в життя. Не треба законодавчо забороняти / регламентувати релігійне життя в світській державі. Не забуваймо наслідки державного православія в Російській імперії і державного атеїзму імперії радянської.

Дискусія без правил: маніпулювати, дискредитувати, принижувати

Мене вчили, як принижувати опонента в очах публіки, називати його некомпетентним, казати "сам дурак", збивати з думки уточнювальними запитаннями, захоплювати увагу камери й аудіторії, звинувачувати його в маніпуляціях та ігнорувати. Мене також вчили, як цьому протистояти. Але мене не вчили, як вести дискусію по суті, як знаходити аргументи – цікаві та зрозумілі аудиторії, як із повагою не погоджуватися з думкою опонента. ... Мені пояснювали, що це тільки інструменти, що це реальність, накинута попитом аудиторії. Що наша аудиторія хоче галас і безлад, і не хоче ніякої суті. Я в це не вірю.