До самітів у нас завжди були особливі очікування, пише в своєму блозі на "Новому часі" міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Нам завжди хотілося доленосних рішень. Дипломатичних проривів, на які б посилалися протягом наступних років. Хоч яких-небудь досягнень у відносинах з моменту останньої зустрічі. Або, принаймні, підбиття підсумків.

Такі саміти у нас дійсно бували. Є, і будуть.

Але мушу багатьох розчарувати, саміти – це, крім всього іншого, надзвичайно важлива рутина, але аж ніяк не фієста. Це – робочий захід, порядок денний якого не формується навмання, а визначається пріоритетами обох сторін.

Саме так ми і формували порядок денний саміту Україна-ЄС, який відбудеться завтра, 24 листопада, у Брюсселі.

Які пріоритети в України? Найважливіше для нас, щоб ЄС зрозумів – нашому європейському вибору та всеохопним реформам нема вороття. Що Україна за останні три роки досягла прогресу, якого не було за попередні 22 роки незалежності. Що ЄС має всі підстави підтримувати як наші реформи, так і європейську солідарність із нами у протидії російській агресії!

Які пріоритети в ЄС? Побачити і переконатися, що реформи – це не балачки, а реальні результати. Що боротьба із корупцією вже приносить результати. І що солідарність з Україною та тиск на Росію, в тому числі санкційний, – це єдина правильна політика.

Читайте також: Дві новини про безвізовий режим України з ЄС – добра й не дуже

І подивіться, в нас насправді збігаються не тільки очікування, але й інтереси. Без такого збігу не було б послідовного продовження європейських санкцій проти РФ, тимчасового застосування Угоди про асоціацію ще до її ратифікації, одностайної підтримки всіма державами-членами ЄС української резолюції щодо Криму в Генасамблеї ООН.

Звичайно ж, лідери детально обговорять не тільки українські домашні завдання – економічні реформи, боротьбу з корупцією, використання європейської фінансової допомоги, але й європейські – завершення ратифікації Угоди про асоціацію, безпосереднє запровадження безвізу, відданість ЄС своїм зобов'язанням перед Україною в енергетичній галузі.

Проілюструю це на двох моментах.

Днями мені зателефонував колега – міністр закордонних справ однієї з європейських країн. Його радник зі своєю дружиною вирішили всиновити півторарічну дівчинку з дитячого будинку в одній із областей України. Протягом останнього року вони збирали необхідні документи та дозволи на всиновлення й отримали згоду від органів соціальної опіки. Коли ж приїхали до дитячого будинку, їм не лише не дозволили побачити дитину, але й доволі тонко натякнули, що для успішного розгляду їхньої справи варто було б посприяти фінансово, бо інакше останнього необхідного дозволу їм не бачити, а дівчинку віддадуть комусь іншому.

Після втручання у справу безпідставні перешкоди для створення нової щасливої сім'ї були усунуті.

Мені, на жаль, бракує формальних основ подати скаргу з цього приводу, та й цього не дуже хочуть наші закордонні друзі. Але зі практичної позиції для європейців такі випадки – ознака того, що в Україні нічого не змінилося. І боротьба з корупцією – це справа, що стосується не тільки НАБУ, НАЗК чи САП. Вона стосується кожного з нас, а не "когось іншого". Й тому ЄС, виділяючи нам 15 млн євро на системну боротьбу із корупцією (угоду щодо чого буде підписано завтра в Брюсселі), зрозуміло, очікує, що ми цієї допомоги, як і в цілому нашого шансу, не змарнуємо.

Інший приклад – зі сфери енергетики. З точки зору безпеки постачання енергоносіїв Україна є так само необхідною Європі, як і Європа Україні. Але ми хочемо говорити про дещо більше, ніж постачання сировини – про створення Енергетичного союзу. Що нам заважає рухатися в цьому напрямку?

Читайте також: П'ять найбільших досягнень України за три роки по Революції гідності

Скажімо прямим текстом: нещодавнє рішення про надання "Газпрому" додаткових преференцій у використанні газопроводу OPAL чи активізацію роботи з розширення потужностей "Північного потоку" в обхід України навряд чи може вважатися виявом солідарності Європи з Україною. І коли я чую у відповідь роз'яснення щодо необхідності врахування можливих судових позовів, у мене це викликає посмішку. Саркастичну. Компанія, яка здійснює монопольне управління газовими мережами в Росії, куди не мають доступу навіть інші російські компанії, не може претендувати на особливе ставлення в ЄС. Якщо уявити, що ми хочемо прокачати свій газ через територію Росії, яке особливе ставлення ми отримаємо?

Тому ми маємо довести, що Енергетичне співтовариство – це дорога зі двостороннім рухом, а не лише комплекс зобов'язань для України. Тому Меморандум про взаєморозуміння і стратегічне партнерство в енергетичній сфері, який буде підписано завтра, і в якому є все – від синхронізації енергетичних мереж до співпраці в сфері енергетичної безпеки – може багато чого змінити. Але тільки за політичної волі і України, і ЄС.

Завтрашній саміт Україна-ЄС буде важливою нагодою не для підняття келихів, а для звірки годинників. Ми маємо переконатися, що обидва годинники справні. І хоч на них і різний час – брюссельський та київський, стрілки на них обертаються вперед: у спільне та успішне європейське майбутнє, а не в складне і безпорадне радянське минуле.