Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 13 лютого

Три фактори негараздів: чому банки не проходять перевірок НБУ

Повинна бути налагоджена система превентивного контролю. Нацбанк зауважує проблему лише тоді, коли йдеться вже про порушення і закриття банків. Тому потрібна така масова перевірка, це свого роду бенчмарк: ми встановлюємо діагноз, дивимося, що відбувається, що можна вирішити силами Нацбанку, а що вже не вирішити. Варто наголосити, що з самого початку співпраці України з Міжнародним валютним фондом стрес-тестування завжди стосувалося обмеженої кількості банків. Але якщо ми бачимо, що масштаб проблеми в банківській системі досить високий, має сенс провести повну перевірку для всіх.

Виберіть українську: найбільше, що можемо зробити для своєї мови

Це, може, і довгий, але найдієвіший спосіб підтримати українську. Нашим дітям не треба буде складати іспити з "українізації" чи ховатися від мовного патруля, бо українська буде нормою їхнього щоденного життя і спілкування. Закон потрібен, його ухвалять, він набере чинності. Та все одно не регулюватиме приватної сфери, а переможе та мова, якою послуговуватимуться не лише в державних документах і високих царинах, а й у побуті. Переможе не та мова, за яку ламають списи в політичних баталіях, а та, якою спілкуватиметься наступне покоління.

Українці в окупації: захищати чи відкуповуватись? – Волошина

Розмови про те, що введення спеціального правового статусу, який обмежує права людини, не відповідає Конституції і міжнародному праву, є безпідставними. Будь-яка правова держава в разі, якщо виникають гострі со­ціальні, техногенні, епідеміологічні, військові катастрофи не просто може, а зобов'язана встановити зони надзвичайного режиму. Так, під час епідемії окреслюється зона карантину. Крім зрозумілих обмежень, таких як: обмеження вільного пересування, примусова госпіталізація, комендантська година – держава не тільки урізає права мешканців надзвичайної зони, але й несе відповідальність за вирішення ситуації в цілому.

Терористична організація "Українська література", або Погляньмо правді у вічі

Картина Юрія Шаповала "Григорович проти..."

Оці всі книжечки – це так, для прикриття. Погляньмо правді у вічі, українська література – це терористична організація. Зі своїм статутом і багатовіковими традиціями. І поки сучасні автори відпрацьовують методи масового терору на читачах, основні учасники працювали і працюють на найвищих рівнях. Тероризують як не царат чи цісаря, то саму радянську владу або її правонаступників, як от Бацьку. З останніх подій бачимо, що в ці буремні часи терористична організація "Українська література" не припиняє своєї діяльності. Тому
Сергій Вікторович шанує традиції і діє за статутом. Поки що чекаємо нових активних ходів від Юрія Ігоровича. Оксана Стефанівна, як відомо, знову влізає в танк.

Як зробити владу дієвішою – сім настанов

Реформи вимагають знань і вмінь, а вони, як правило, зосереджені в експертній спільноті. Політики, як ми знаємо з практики ,зосереджені зовсім на іншому (їм потрібна влада, і завданням суспільства є постійно примушувати їх виконувати свої передвиборчі обіцянки). Єдиний ефективний вихід – делегувати від суспільства до політиків дійсно добрих експертів і фахівців. Вважаю, необхідно зібрати в уряді максимально можливе число фахівців, зокрема тих, що мають практичний позитивний досвід роботи за кордоном. Тих, хто реально здійснював запуск міжнародних стартапів і керував (чи входив у керівництво) великими міжнародними компаніями.

Як Прилєпін у пекло потрапить

"Податися в іншу країну, аби вбивати інших людей, тільки тому, що маєте ваш стиль мислення більш правильним? – Бог із запалом підвівся зі стільця й почав крокувати кабінетом. – Яке нахабство! Нав'язувати людям свою позицію кулями й багнетами, людям, які не бажають мати з вами ніякого діла через вашу катастрофічну відсталість, зокрема і в інтелектуальному плані!" "Е, та я бачу, діду, добряче вам тут усім мізки піндоси промили", – каже з жалем відірвана прилєпінська голова.

Спочатку дартувала, потім ошелешила, потім щиро полюбив. Як луганчанин перейшов на українську мову

Після Майдану я свідомо почав говорити українською – отримав привід. Правда, звичка переходити на російську з російськомовними лишилась. Мене це дарувало. Ні, в жодному разі не люди – кожен має право говорити, як хоче. Мене дратував мій конформізм. До того ж, я не до кінця розумів, чому я хочу говорити українською, що мені це дає. Як не дивно, кінцеве усвідомлення дала Білорусь. Ми поїхали туди автостопом на кілька днів. За всю поїздку ми почули білоруську лише від алкаша у прикордонному містечку, який намагався зманити мою супутницю пляшкою горілки. Почувши відмову, він брудно вилаявся, сів на велосипед та впав з нього метрів через п'ятдесят.