Днями в стрічці бачила пост, про те як пані така приїжжає на дачу, заходить у хвіртку, а там в саду сусідка з відром вишню обносе. Так от я скажу - це не ментальна штука, а подвид сільського гопнічества. Це тіки в великих містах, вєтхозавєтні пацики, такі по панятіям - подкат, тьорочки, било ваше-стало наше. 

Сільский гопнік то вобще-то отдєльний вид. Антропологічна його ознака – трагічно і сильно чесно вирячені очі і отакий вираз обличчя, от як би це пояснити... гляньте в дзеркало, вирячіть очі і скажіть "та тю" і запомніть вираженіє ліца. Оце воно і є - "агрогопнік" або гопнік сіьський звичайний.

Читайте також: "Як в 70-ті роки". Мої пригоди з поліцією в Києві

Отак от посадив помідори, ходиш там жука лякаєш, курей сусідських ганяєш, на граків гавкаєш, і от почали буріти. Думаєш, завтра зроблю салат з першого помідора. 

На утро виходиш, а там де мали червоніти помідори червоніє срака тітки Любки якоїсь. І ти їй такий по пацанськи предяву тіпа, - "Я от щс не поняла, тьотя Люба, шо за х*йня оце от тут, я вас спрашую", а тьотя люба така, очі по-чесному вибалушила і "Та тю... здрасті, та я цей, той, як його, бачу у вас помідори поспіли, а мої тля сожрала полностю, а оце внучка должна приїхать через місяць, так я думаю, "дай зірву", бачу ж ви не рвете. І огірки тоже не рвете, уже репаники скоро будуть. Може я утятам вирву...".

І ти такий стоїш і от х*й його зна шо сказать, тіпа і виставить на должок уже западло, і тіки позволь, то завтра толпа тих агрогопніків і нужникове сідало під тобою розбере.

Читайте також: Про сільський... туризм

Якось отак в саду бачу сусідські пацани яблуню бомблять, обстоятєльно, з драбиною і трьома відрами, вихожу така і кажу "Альо, пацики, вам тут нормально? Нічо шо це наш сад?" а вони такі , - "Та тю... а він шо ваш?", кажу "Ну как бе, він за моєю хатою, його садив мій дід, мій брат його обрізає, то как бе да... він наш?" а вони такі - "Та тю...". Кажу їм, "он на покинутому дворищі такі самі яблука", а вони "Та тю... тм же ж буряни високі, а у вас удобно" і рвуть... Прийшлось діяти антіпедагогічно і залучать німецьку овчарку. Бо абарзєлі ж повністю.

В селі там другі закони і понятія, і гопнічать там тоже нада іначе. От в сусідки, допустім, груш вродило як гною, а в тебе, одна на маківці і та з зелену згнила. Тоді отак береш жменю барбарисок ідеш до сусідки стаєш на воротах і гукаєш бабу "Тьоть Галь!!!". і даже єссі їй стотри года, зви не іначе як "тьотьГаль". Отак, "Тьоть Галь, драааасті. Як воно діла?" (слухаєш трохи про то шо яка я вам тьотя мені стотригода, ноги болять, утята криві, а картопля геть не вродила) а тоді отак "Тьоть Галь, а мона у вас грушку зірвати? Я одненьку!" і тут отвєтка "Та рви хоч і всі, тих груш як гною вродило, повен двір ос уже, подожди дитино, я щас тобі відро принесу і драбину, там зверху солодші".

Тоді рвете собі по-чесному груші в найбільше у світі відро. Главне потом бабі наймякіших і найсолодших оддать кілька штук, а як потом ше баночку варення занесете, то про вас іще півгода в селі казатимуть - "Золота людина". Але це такі правильні правила добросусідства, чи то пак гопнічества. І хто ж іде простим путьом, всігда проще вибалушить очі і "та тю, вам шо жалко?"... Нє, ну в самом дєлє, вам шо жалко?