Великі битви, в яких брали участь українці, сприяли народженню еліти. Воїна, що вцілів, чекала нагорода – земельна ділянка, залежно від статусу і бойових заслуг. У всіх підручниках, де йдеться про Грюнвальдську битву (1410 рік), згадують Івана Сушика з села Романів, який отримав в нагороду аж три села. Імена інших українців практично не згадують, хоча їх можна встановити, вивчивши родоводи нашої шляхти, нащадки якої не те, що не пам’ятають героїчне минуле своїх предків, а й втратили пам’ять про власне шляхетське походження. Дев’ять русинських коругв, кожна з яких налічувала 500 повноцінно озброєних воїнів, а не якусь обідрану голоту, це були люди зі статками, які в майбутньому могли розпорядитись землею і послати на наступну війну добре екіпірованих синів та челядь. Вони мали змогу тримати коней, забезпечувати армію продовольством і були, що важливо, лояльні до короля чи великого князя. Навіть якщо самі не могли вже воювати, стали каліками, їм було забезпечене по життєве утримання. Згадаймо, як Сталін винищував ветеранів-інвалідів, щоб їх не годувати і щоб вони не затьмарювали блиск перемоги. Напередостанній війні наживалась лише верхівка, що видавала мародерство за трофеї, тоді як єдиним прийнятним трофеєм колись були голова ворога, його стяг і його зброя.

Читайте також: "Бережная погибла. Не жалко. Вот ребят, погибающих на фронте безмерно жалко", – Тверской

Величезна кількість дрібної шляхти на Західній Україні – це і нащадки бояр, яким щедро роздавав грамоти Лев Данилович також за військові заслуги, і нащадки тих, хто воював під Грюнвальдом. Більшість з них так і не дала себе сполонізувати й покатоличити. Майорат став мимоволі соціальним ліфтом для молодших синів, які або обирали духовний сан, або військове служіння, і хрестом чи мечем здобували собі привілейоване становище.

Власне, я веду до того, що в нас наразі є єдина справжня еліта – військова, яка не народжується, а відроджується і що в майбутньому воїни, які беруть участь у війні з Москвою, могли б стати опорою держави, а не опинитись на її утриманні. Тому можна лише вітати, коли вони отримують земельні ділянки, бо земля – це найбільша винагорода за доблесть. Але позаяк у нас земля поділена, то роздачі землі протистоять як селяни, так олігархічні клани. Так, монархи дарували землю і кухарям, і перукарям, і лакеям, але при цьому не забували про тих, хто проливав кров за цю землю. Зараз для цього треба окремий закон. Ветерани війни, справжні учасники бойових дій, а не совєцькі генерали та полковники, повинні отримати землю і пільги для бізнесу, не чекати милостині з бюджету. Щоб стати успішними людьми і керувати країною потрібні люди честі, готові віддати життя за Україну. Іншої еліти у нас немає: є люди з постколоніальним синдромом, яких можна перекупити чи залякати.

Читайте також: Зачем США снова запустили межконтинентальную баллистическую ракету