СЛОВО І ЧИН ПРЕЗИДЕНТА

Учора я висловив свою думку з приводу першого, яке мені впало у вічі, повідомлення про вибух на складах боєприпасів біля Вінниці.

Наголошу, що це було повідомлення від пересічних громадян. Активні громадяни спонукали президента негайно скликати РНБО: це вже четверта диверсія на стратегічних об'єктах і є над чим серйозно замислитися...

Офіційне оперативне повідомлення, якщо й було, то пройшло поза увагою громадян і, ясна річ, у мережах його ніхто не розганяв.

Симптоматично?

Читайте также: Політолог: Порошенко, як і Янукович, хоче стати головним олігархом

Потрібно було цілу добу, щоб обізвався президент: усе під контролем, прем'єр доповів (хіба прем'єр за Конституцією України підзвітний президенту, а не ВРУ?), той виїхав туди, той займається тим...

Про екстренне засідання РНБО - від президента жодного слова. Отже, засідання навіть не планується. Натомість президент збирає... "військовий уряд".

Що?! В Україні появилася ще одна урядова одиниця, не передбачена Конституцією, до якої, судячи з переліку у запису президента, входять деякі члени Уряду (КабМіну), деякі неурядовці з РНБО і... військовики, есбеушники та ін.

Цей новий феномен ("військовий уряд"), можливо, стане предметом обговорення фахівцями з державного будівництва й конституційного права (чи не так, Віктор Шишкін?). А можливо, що й не стане... Мало що хтось там - хай і президент! - ляпне у фейсбучному записі.

Сказане вище, очевидно, стосується компетентності тих, хто пише президентові тексти, нашіптує у вуха оперативну інформацію тощо. Можливо, що й дезінформує, підставляє голову держави, а той довірливо покладається на них.

Це я до того, що "свита короля" може виявитися "поза підозрою". Хоч винуватці учорашньої й попередніх диверсій, як ще вчора зауважували деякі коментатори, можуть бути поруч, серед своїх, місцевих прибічників "русского міра", які щиро бажають поразки не Путіну - своїй рідній Неньці. Їм і команда з Москви не потрібна.

Закон про люстрацію не спрацював і, схоже, вже й не спрацюює. Тим більше, ніхто не буде цікавитися рівнем національної свідомості й громадянської відповідальності якихось там чинуш, якщо високопосадовці й політики національного рівня цими чеснотами не вирізняються. Зрештою, ними не можуть похвалитися навіть очільники держави, уряду, парламенту...

"Вони ж не святі", - чуємо від широкого загалу, готового виправдати й підтримати навіть неприхованого злочинця в політиці, при владі. Але бодай комусь із них не взяти і не стати святим (без лапок), щоб на нього/неї молилися тепер і ще більше в майбутньому? Як, скажімо, індуси молилися й моляться Магатмі Ганді.

Ми знаємо, що у президента України Порошенка є багато щирих прихильників (я, грішний, також покладав надію, і певен, що у нього ще є шанс цю надію виправдати).

Хоча є у нього, на жаль, так само й багато підтримувачів, яких називають "порохоботами" і які найнялися (?) захищати й вибілювати свого патрона в міру своїх потужних талантів. Учора один із таких намагався мене навчити відчувати "тонкий гумор" там, де ніякий гумор (навіть чорний) і не ночував.

"Якщо промах твій ворог бачить, значить, друзів у тебе нема",- це слова Василя Симоненка. Не знаю, чи відомі вони панові Порошенку. Мав би знати й пам'ятати.

Ганді тим і святий для індусів, що він присвятив своє життя служінню Індії. Пам'ятник йому у Вашингтоні зображує його... босим і з костуром - простує поміж люди. Як наш Сковорода.

Здавалося б, лідер нації, лідер політичної сили, лідер громадського руху перш за все мав би дбати про піднесення рівня національної свідомості й громадянської відповідальності своїх співвітчизників, засвідчувати це власним прикладом і засвічувати душі прихильників і послідовників.

Зверніть увагу на коментарі під записом президента. Про коментарі "порохоботів" змовчу - немає слів. А от коментарі начебто щирих прихильників вчаровують: "тримайтеся, пане президенте", "ми з вами, Петре Олексійовичу" і под. І це дуже нагадує уже анекдотичний фортель російського ціцерона Мєдвєдєва: "Дєнєг нєт, но ви дєржітєсь", - тільки навпаки.

Україна у стані війни. Жорстокої цивілізаційної війни. Гаряча її фаза має локальний характер, але потроху просувається в глибокі тили: четверта серйозна диверсія на стратегічних об'єктах, десятки підозрілих і явно не суто бандитських убивств, активність тітушні-петушні виразно антиукраїнського характеру... У масштабах України, можливо, це все й дрібниці.

Однак інформаційно-психологічна складова цієї війни охоплює уже увесь світ. Долю України та її народу поставлено на карту. Цього не бачить і не розуміє лише той, хто впритул не хоче нічого бачити.

Коментатори з групи підтримки президента, як за "славної" пам'яті почилого в Бозі СРСР, дружно кричать "ми з вами" і навіть не замислюються над своєю власною відповідальністью (безвідповідальністью?) за все, що відбувається в Україні, з Україною і навколо України.

Багато, звичайно, й тих, хто бризкає слиною ненависті, зловтішається з того, що відбувається, і з самої особи президента України та його найближчого оточення. Таке ж напруження пристрастей, тільки що з негативним забарвленням.

Через цей гармидер традиційних для українського люду емоцій, ясна річ, годі прорватися голосові здорового глузду, розважливому аналізові всього, що відбувається в суспільстві, країні, державі.

Читайте также: Вертикаль Президента в черговий раз продемонструвала готовність нехтувати законом, – Старикова

Я - не належу ні до політичних противників чинного президента України, як не є - тим більше - й ворогом України, хоч короткозорі псевдопатріоти і вважають мене таким. Я належу до тих, хто здатен тверезо мислити, критично аналізувати й грамотно висловлювати свої спостереження і думки. Як кожна притомний патріот України і фахівець з тривкими знаннями й багатим досвідом, я висловлюю своє бачення і можливих варіантів проблем, з якими зіткнулася Україна.

Разом з тим, у мене таке враження, що ні президент, ні уряд, ні парламентарі, ні ширша політична еліта, ні інтелектуальна еліта - ніхто взагалі! - і не прагне прислухатися до того, що кажуть люди, які спромоглися піднятися над усім отим рейвахом і хотіли б бути почутими.

Можливо, тому й шапки не летять з голів тих, хто мав би нести карну відповідальність за свої дії і вчинки, за невиконання свого професійного й громадянського обов'язку.