Facebook – це модель нашого суспільства, але ця модель дуже урізана. Багато категорій населення тут практично не представлені. Як казав знаменитий ірландський письменник Джеймс Джойс: «Бог – це крик на вулиці». До голосу вулиці варто прислухатися.

З початого десь у громадського транспорті.

Старша жінка (певно, мати). Ну це добре, що тобі там платять. А стаж у тебе йде? Ти офіційно тампрацюєш?

Молодий чоловік (син, за моїм припущенням). Ні, все неофіційно. Та всі так працюють, кому зараз треба той стаж.

СЖ. Ну не кажи… Краще за трудовою працювати. Стаж потрібен для пенсії.

МЧ. (відмахується) А! Та яка пенсія!

СЖ. Ну пенсія…

МЧ. Доки я доживу до пенсіонного віку, то або вже зовсім пенсії скасують та й кожний виживатиме як може, або ж роботи вироблятимуть усе що треба і люди матимуть усього досхочу.

СЖ. (сміється) Роботи!

МЧ. Ну так. Років через 50 повністю вже буде роботизовано виробництво.

СЖ. Дядько Ігор на початку 90-х теж казав, що доки ми зістаримося, то пенсій не стане. Думав, що не треба йому офіційного стажу, а тепер оформлює собі соціальну допомогу.

Читайте також: Експерт про пенсійну "реформу": "Це імітація реформи"

Хто з завсідників Facebook’у, самозайнятих і неформально працевлаштованих, дуже замислюється про пенсію? А для більшості громадян України – це життєво важливе питання, якщо не сьогоднішнього, то післязавтрашнього дня. І на це питання, як і на інші найбільш серйозні проблеми сучасності, немає простої відповіді, яка влаштовувала б усіх.

Перші пенсії з’явилися в Середні віки – це були індивідуально призначені виплати, що їх королі давали відставним міністрам і генералам або їхнім удовам. Тобто багатих стариганів робили ще багатшими – цілком природна для минулих століть логіка. Наприкінці ХІХ ст. в Україні пенсію могли отримувати лише літні чиновники, священики, відставні військові – абсолютна меншість населення.

Схожа ситуація була і в Західній Європі, але на зламі століть ситуація там почала різко змінюватися. У 1889 р. вперше в світі державні пенсії для робітників запроваджено в Німеччині (щоправда, до 70 років тоді мало хто доживав). У 1908 році прийнято закон про пенсії у Великобританії, у 1913 році запроваджено загальне пенсійне страхування в Швеції. У СРСР літнім жителям міст почали виплачувати в 1937 р., а колгоспникам – аж у 1964 р. Зате пенсійний вік був встановлений найнижчий у світі: це сакраментальні 55 років для жінок та 60 – для чоловіків.

Пенсійна система ширилася світом. Пенсії почали вважати річчю «сама собою зрозумілою». Утім, досі більшість населення КНР (жителі сільської місцевості) не має права на пенсію; водночас абсолютна кількість пенсіонерів у Китаї – найвища в світі.

Але на початку ХХІ ст. питання пенсійного забезпечення стало проблемним і для розвинених країн. Проти демографії, як то кажуть, не попреш. Середня тривалість життя зростає, а народжуваність падає – це типові ознаки постіндустріального суспільства. Відповідно вікова структура населення змінюється в бік старіння. Інша проблема, не менш ґрунтовна – затяжний економічний спад. Це, по-перше, змушує уряд передивитися всі витратні статті бюджетів, що раніше робилися з легкою душею, а по-друге, молоді важче стало влаштуватися на роботу. Отже, все менша кількість працюючих платять податки, з яких виплачується пенсія все більшій кількості пенсіонерів.

Як цей «перекіс» заходилися лікувати в Європі? Досить очікувано – підвищення пенсійного віку, вслід за зростанням середньої очікуваної тривалості життя. Також здійснюється перехід від так званої «солідарної» пенсійної системи (усі скидаються в «загальний котел» пенсійного фонду, звідки потім отримують пенсії) до більш індивідуалізованого накопичення (сам собі працюєш на пенсію). Voilà?

Українська влада вирішила бути «в тренді». І вирішила це давненько – у 2011 р. підвищили пенсійний вік для жінок та чоловіків-держслужбовців. Тепер узялися за другу складову пенсійної реформи – принципи накопичення. 3 жовтня 2017 р. Верховна Рада України ухвалила в другому читанні закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій (№6614) про пенсійну реформу».

З 2019 року у молодих працівників (до 35 років) з’являться особисті накопичувальні рахунки. Передбачається диференціація пенсій відповідно до розмірів зарплат та часте її індексування. Водночас через підвищення трудового стажу закамуфльовано знову підвищили пенсійний вік (до 63-64 років) для значного сегменту населення.

Законопроект зібрав 288 голосів. «Одноголосно» не голосували тільки депутати від Опозиційного блоку. Але враховуючи ту політику, що проводив уряд Азарова – це не принципова позиція, а політична кон’юнктура. Мовляв, проголосуємо проти, бо ми ж опозиція.

Можемо порадіти черговій європейській реформі? Є досить серйозні сумніви для цього. По-перше, це зовсім не самостійне рішення української влади.

МВФ вже багато років «пропихав» цю реформу разом із кредитами. А життя боржника не належить йому повністю. Уряди змінювалися, пручалися, але після економічного колапсу 2014 р. Київ погодився на ці умови. По-друге, досвід Європи демонструє неоднозначність наслідків пенсійної реформи, зокрема падіння стандартів життя, різке майнове розшарування.

Не дарма, у Польщі в минулому році знизили пенсійний вік, а в Швейцарії у вересні цього року з приводу неоліберальної пенсійної реформи провели референдум, на якому громадяни її відкинули.

По-третє, дещо інакша в Україні й демографічна ситуація. Народжуваність у нас впала, як і в Європі, але середня очікувана тривалість життя знизилася в 90-і рр. і лише зараз повернулася на рівень 1990 р.

Українець у середньому живе 71 рік – це менше, ніж поляк (76 років), швейцарець (83 роки) чи француз (82 роки). Середня тривалість життя чоловіків у сільській місцевості у небезпечній близькості до нового пенсійного віку.

Тобто проблема вирішується в стилі кінця ХІХ століття: пенсії даємо, але з такого віку, що більшість до нього не доживає.

Вишуканий розв’язок, але це явно не прогресивно. Зрештою, хоча пенсійний фонд, безумовно, варто переформатувати, чи не є таке подолання бюджетного дефіциту лицемірним у країні, де великий бізнес виводить мільярди доларів з-під оподаткування за допомогою офшорів і трансфертному ціноутворенню.

Читайте також: "Пенсійний закон" як можливість для Гроймана залишитись прем’єром до весни 2018-го року

Не можна закривати очі на чиїсь рахунки в Панамі, а в когось відбирати надбавку до пенсії – бо, мовляв, без твоєї копійчини національна економіка рухне.

Тільки комплексні реформи можуть виправити ситуацію, що склалася. Поодинці вони лише поглиблюватимуть зневіру в європейському шляху України.