Сьогодні у ПАРЄ – день обговорення статті 7 українського закону про освіту: щодо мов національних меншин. Угорщина і Румунія вважають, що закон суттєво обмежує права їхніх меншин в Україні на навчання рідною мовою. 

Насправді, так воно і є. Якщо брати до уваги те, що попередня версія закону дозволяла нацменшинам взагалі не вивчати українську мову. 

Читайте також: У чому реальна причина різкого загострення стосунків України із сусідніми державами

Про це вчора з трибуни ПАРЄ нагадав і президент Порошенко: пояснення мовної статті закону про освіту – найсильніша частина його виступу. Як приклад президент навів закарпатське Берегово (на жаль, називаючи його Бєрєґава на російський штиб), де 75% випускників шкіл не розуміють української.

Очевидно, що у своїй мовній політиці стосовно румунської та угорської меншин в Україні, наші західні сусіди дійшли до абсурду: є цілі населені пункти, мешканці яких здебільшого не знають українську мову. Така ситуація звісно не може не турбувати й не обурювати кожного українця.

Але якщо більшість громадян України обурює закарпатець, який розмовляє виключно угорською, чому їх же не обурює мешканець Сходу України, який розмовляє виключно російською?

Варто розуміти, що стан справ, що склався нині в мовній царині України, – результат саме імперської мовної політики Москви і її аґентів у вищих ешелонах влади України (на кшталт Табачника).

Продовжуючи тиху русифікацію вже незалежної України, камуфлюючи пропаганду і розвиток вжитку російської мови під захист мов меншин, наші вороги зі Сходу заклали в українському законодавстві підвалини для того, чим, власне, скористалися друзі з Заходу. Раз є закон, є можливості, то чому їх не застосовувати. Це політика і державні інтереси.

Інша справа, чому офіційна Україна раніше не звертала увагу на це? Де був президент останні три роки? Де було міністерство освіти? На Марсі?

Чому не створювалися умови для вивчення української мови всіма громадянами України, навіть у школах нацменшин? 

Може, тому, що прийшлося б екстраполювати цю схему і на російські школи?

Законодавство тієї ж самої Румунії ще більш лояльне до меншин, дозволяючи їм навіть вищу освіту здобувати рідною мовою. Але що ми маємо в реалі: більш, ніж двохсоттисячна українська діаспора офіційно називається 50-тисячною, і навіть на таке число українців у Румунії відсутні початкові і восьмирічні школи, у яких викладання повністю ведеться українською мовою. Єдиним повноцінним українським навчальним закладом є Педагогічний ліцей імені Тараса Шевченка у місті Сігету Мармацієй. 

Тобто, закон існує, дуже хороший, але не виконується. Бо в інтересах Румунії навпаки добиватися поступової асиміляції українців. Те саме – захист своїх інтересів в абсолютно законній формі – Румунія здійснює на території України.

Так само діє і інший наш сусід – Угорщина. Ось і сьогодні, відразу після вчорашнього провального Страсбурга, міністр закордонних справ України Павло Клімкін їде в Будапешт: вмовляти свого колегу Сіярто, який вже дійшов до того, що здійснює неузгоджені з Києвом візити на українське Закарпаття, і навіть дозволяє собі публічно відмовити нашому міністру в зустрічі на нашій землі.

Читайте також: Міністр закордонних справ Угорщини "плюнув" в обличчя Клімкіну – дипломат

До речі, згідно з інформацією Ради Європи, ні початкових, ні середніх шкіл з українською мовою викладання в Угорщині немає.

А завтра під українським посольством у Будапешті пройде акція «Самовизначення для Закарпаття». Хто винний у тому, що дійшло до такого? Чи не сама українська влада?

Бо управління державою шановний пане президенте і шановні міністри – це не лише спрямування фінансових потоків на «свої» фірми. Це – визначення і реалізація державної політики у всіх сферах життєдіяльності. Це складна справа, це кропітка робота, якій треба віддавати весь свій час і життя.

А якщо нічим і ніколи серйозно не перейматися, крім піару, то рано чи пізно почнуться проблеми.