Статний чоловік середнього віку просить гроші на перехресті. Молода жінка, на вигляд типова студентка, спить на лавочці в парку. Поруч з нею старша жінка розклала своє майно: ковдру, картину та свічки. Пара, років 40-ка, тримаючись за руки, гріється на сонечку уздовж променаду на Венеційському пляжі. Молодий чоловік, увесь в чорному, збирає пластикові пляшки на пляжі, намагаючись втримати їх в руках, бо немає куди скласти. Жінка, років 45-ти, штовхає перед собою візочок з супермаркету зі всіма пожитками. Струнка і досить приваблива, вона йде так, як ходять жінки, які знають, що на них звертають увагу.
Хтось, але далеко не всі, просять гроші. Деякі щось продають, наприклад, пофарбовані камінчики. Наодинці та групами, вон скрізь. До того ж, більшість виглядає значно здоровішими – фізично та психічно, – ніж типові бомжі, яких я бачила в Україні та у Вашингтоні. Такі собі радикальні дауншіфтери. Навіть запаху брудного тіла немає, хоча, можливо, через стійкий запах марихуани, до якого за тиждень у Каліфорнії ми встигли звикнути.
Три нижні сходинки піраміди Маслоу, і всі на пляжі в Санта-Моніці
Що відбувається? З одного боку, Санта-Моніка — найдорожчий район для життя в США. Ну просто номер один по всій країні за цінами на оренду житла. З іншого — це ідеальне місце, щоб побідувати.
Тепло. Океан. Громадські вбиральні з фонтанчиками. Душ на пляжі. Безкоштовні тренажери та розваги. Лавочки. Туристи та багаті місцеві. На випадок дощу – тунель в парку Тонгва. Кабінет «лікаря», який прямо на пляжі дасть рецепт для медичної марихуани.
Здивувала також потужна присутність поліцейських, які нікого не чіпали, але підтримували порядок. Окрім того, громадські організації та місцева влада надають безхатькам підтримку, включно з медичними та юридичними послугами, допомогою у подоланні наркозалежності, тимчасовим житлом, консультаціями.
Одним словом, три нижні сходинки піраміди Маслоу – базові фізичні потреби, безпеку та соціальні зв’язки – можна тут задовольнити, просто бомжуючи на пляжі.
Читайте також: Бари, бранчі і настільні ігри – як розважається американська молодь
Чи розділиться людство на дві раси: супер-людей та «непотрібних»?
Незадовго до поїздки в Каліфорнію я прочитала нову книгу ізраїльського історика Юваля Ноа Харарі «Homo Deus: Коротка історія завтра», яка на момент написання цієї статті трималася на 15-му місці по продажам на Amazon.
Основний меседж такий: науково-технічний прогрес поставив людство на поріг нової суспільно-економічної революції, разом з якою виникає абсолютно новий прошарок людей – «непотрібні».
В голову закралася думка, що ось це життя безхатьків на пляжі в Санта-Моніці може стати прообразом життя тих самих «непотрібних». Не факт, що у них не буде даху над головою – якраз цю проблему можна буде дешево і ефективно вирішити. Суть в існуванні прошарку людей, забезпечених мінімальними ресурсами, які проводять час у такому собі дитячому садочку для дорослих, і єдине, чого від них вимагає суспільство, – не заважати.
Сьогодні їх не так вже й багато, але, на думку Харарі, з кожним роком буде зростати кількість людей, які просто не здатні знайти роботу (unemployables). Вони не матимуть достатньо здібностей та знань, щоб виконувати роботу, яка потрібна. А те, що вони вміють, виконуватимуть роботи і штучний інтелект. У першу чергу масово зникає фізична робота – роботи витісняють працівників з заводів.
Очікується запровадження самокерованих машин, які будуть під’єднані до єдиного центру: це кардинально зменшить смертність від транспортних аварій та зробить непотрібними сотні мільйонів водіїв.
На підході — зникнення цілих галузей розумової праці. Терапевтів, чиє завдання — встановити діагноз за симптомами та запропонувати схему лікування, може замінити робот Ватсон, якого розробляють в компанії IBM. Цей робот, на відміну від живого терапевта, може присвятити пацієнту необмежену кількість часу, мати повну інформацію про історію хвороби, гени та постійно оновлювати свою програму найновішими медичними дослідженнями.
Технологія сканування активності мозку і встановлення брехні в словах людей зменшить кількість юристів та поліцейських, електронне урядування – бюрократів, розвиток штучного інтелекту – вчителів та багатьох інших. І це стосується практично всіх професій, за дуже поодинокими винятками. От археологи – одна з тих професій, яку роботом не заміниш. Бо нема сенсу — грошей на цьому не заробиш.
Дивлячись на порівняно квітучий зовнішній вигляд бомжів у Санта-Моніці, мені спало на думку, що чимало людей і не захочуть брати участь у цій екстремальній конкурентній боротьбі з роботами і штучним інтелектом. І найкращим, що вони зможуть запропонувати людству, — зійти з дистанції, так і не почавши доводити свою цінність як працівників.
Є два аргументи проти цього сценарію. По-перше, нам до такого ще далеко, таких технологій немає. Втім, певну технічну проблему, яка, наприклад, віддаляє робота Ватсона від живого доктора Холмса, треба вирішити тільки один раз, пише Харарі. Навіть якщо на створення першого робота- терапевта піде 10 років та $100 мільярдів, потім його копії можна буде створювати в необмежній кількості.
Другий аргумент: таке вже траплялося раніше – колишні селяни знайшли роботу на заводах, колишні працівники – у сфері обслуговування. Але ж, каже історик, існує фізична та розумова праця, а роботи та штучний інтелект витісняють нас з обох. Що ще залишається? Звичайно, каже Харарі, з’являться нові професії, наприклад, творець віртуальних світів, але колишнього 50-річного таксиста не навчиш програмувати віртуальну реальність.
Вчений прогнозує, що в кожній галузі залишиться невелика кількість супер-працівників, а в армії - спеціальні сили та технічні фахівці. (Сотні тисяч солдатів вже сьогодні витісняються дронами та іншою новітньою зброєю.)
Оскільки ці люди будуть непотрібні з економічної та військової точки зору, вони втратять і політичну силу. Якщо зараз працівники на заводі можуть організуватися в профспілку та оголосити страйк, то що можуть зробити безхатьки на пляжі в Санта-Моніці?
Уся політична сила, пише Харарі, буде зосереджуватися в руках дуже маленької кількості людей, які володітимуть засобами виробництва та найбільш потужними платформами, таких як Джеф Безос (Amazon), Марк Цукерберг (Facebook), Ілон Маск (Tesla), Біл Гейтс (Microsoft).
У той же час, розвиток біології відкриває перед людьми зі статками неймовірні можливості. Завдяки новим технологіям у сфері охорони здоров’я та кращому розумінню роботи мозку можна значно покращити здібності людини та продовжити тривалість життя. Можна буде зробити так званого «дизайнерського малюка» – вибрати з генів мами та тата найкращі. Мікро-датчики та роботи в тілі людини будуть негайно діагностувати та лікувати проблеми, які щойно з’явилися. Черепні шоломи, які впливають на роботу мозку, дадуть можливість неймовірним чином зосередитися на завданні.
Водночас, пише Харарі, під впливом технологічних змін еволюція решти людей може піти у прямо протилежному напрямку. Вже сьогодні, стверджують вчені, навіть наявність смартфону поруч пригнічує наші інтелектуальні здібності.
Читайте також: Що мене здивувало у спортивному житті американців
«Непотрібні люди» — рушій історії?
Харарі попереджує, що в результаті людство може розбитися на дві підвиди, які будуть між собою відрізнятися більше, ніж Homo Sapiens від неандертальців. Перші – такі собі язичницькі боги, власники штучного інтелекту та супер-фахівці, другі – всі решта. І рештою можуть стати цілі країни та континенти.
При переході від аграрного до індустріального суспільства новий клас – пролетаріат – був у центрі основних політичних подій ХХ століття. Вже сьогодні новий клас «непотрібних», який тільки-но з’являється, пише Харарі, є учасником та причиною основних політичних процесів. Можливо, саме їх відправляють воювати з Росії на Донбас та в Сирію, вербують по всьому світу в ІДІЛ. Вони переправляються в якості біженців в Європу (далеко не всі біжать від війни), живуть на державному соціальному забезпеченні в Німеччині та Швеції, засмагають на пляжі в Санта-Моніці.
Харарі підкреслює, що він не займається пророцтвами. Він лише накладає сьогоднішні тенденції на закони історії людства та дивиться, куди приведе ця динаміка. І головне — окреслює, які проблеми можуть виникнути, якщо пустити сьогоднішні процеси на самоплив. І хоча більшість його прогнозів стосується 20-30 років відсьогодні та з багатьма з ними можна і треба сперечатися, в Каліфорнії – головному джерелі цих тенденцій – перші провісники помітні вже сьогодні. І мені вони, чесно кажучи, не сподобалися.
