Що я можу сказати про те, що відбувається? Звичайні політичні переслідування неугодних. І в даному випадку я швидше буду на боці Саакашвілі, хоч і не збираюсь приєднуватись до його лав...

Це коротка частина. А в довгій давайте розбиратись із нюансами.

Нюанс перший.

Читайте также: Аtlantic Сouncil: Что означает задержание Саакашвили для Украины? Мнение экспертов

Таку параноїдальну форму - із звинуваченнями в роботі на Кремль, плівками, записами - воно прийняло перш за все тому, що Міхо укусив руку, яка вважала його зручною зброєю проти Тимошенко. Ця "рука" дуже хворобливо ставиться до подібних випадків, бо хронічно не довіряє своєму оточенню, де кожен другий мітить на місце в "черзі на президенти".

Тому він так жорстоко обійшовся із Саакашвілі: він на його прикладі показує, на що готовий. І що на кожного знайдеться своя "плівка". І що за допомогою своїх інформаційних військ він кого завгодно може перетворити на "агента Кремля".

Нюанс другий.

Приклад Саакашвілі показує всю хиткість моделі "політичних проектів", яку насаджують в Україні уже приблизно десять років. Цей кейс мають вивчити всі "аналітики", які мені доказували застарілість "совкових монолітних партій", і високо ставили "горизонтальні мережеві децентралізовані структури". І зробити висновки.

От вам "Рух Нових Сил", який складався виключно із "децентралізованих структур". Як тільки грянув перший грім: всі хедлайнери - від Найєма до Заліщук тут же відхрестились від свого лідера, і зайняли "об'єктивну позицію" - а точніше, сховались в кущі і вичікують. Боротись вони не були готові, та й не хотіли. Як і в 2013 р., для них РНС був лише "паровозом" для попадання у Верховну Раду. Під паровоз підклали міну, вона бабахнула, і всі тут же врозтіч.

В результаті Саакашвілі де-факто опинився один. Опори на народ він не має, реальний відсоток його прихильників дуже невеликий, і складається переважно із фейсбучних шушпанчиків. Опори на свою партію - як ми бачимо - теж немає.

Проти нього працює на повну інформаційна кампанія, і люди, які ще недавно при мені розповідали "завжди голосувала за (вписати потрібне ім'я), а тепер буду всім серцем за Міхо", сором'язливо мовчать.

В аналогічній позиції знаходилась в 2014 р. Тимошенко. Її партію цілеспрямовано валили і кололи, іноді цілими осередками "уходили" в більш перспективний тоді "Народний Фронт". Опори на народ немає - проти Тимошенко майже чотири роки безконтрольно працювали інформаційні війська. Все, що вона змогла зробити - зберегти партію. І ось саме ця партія, така-сяка немазана, майже прибита і пограбована. Із молодими і недосвідченими - щойно взятими з студентських лав - хедлайнерами, змогла вистояти, вижити, зміцніти, а тепер повертає собі колишню народну довіру. Що означає, що Тимошенко уже може опертись і на партію, і на народ.

Нюанс третій.

Читайте также: Почему власть сама виновата в ситуации с Саакашвили

Що б я робив на місці Саакашвілі? Перш за все, вибрав би, він грузинський чи український політик. А потім почав би будувати міцну організацію, збудовану не на базі "роздачі квитків на попадання у Верховну Раду", а на ідеології, повсякденній роботі на результат, і - як не дивно - ієрархічній системі, де кожен знає своє місце, і має свою роботу до виконання.

Такі системи здатні вижити. "Політичні проекти" рушаться, як тільки хтось закричить "ловіть агента Хрімля".

Особиста примітка: я рядовий, єслічо. Моє місце в ієрархії "Батьківщини" - в самому низу.

Решту висновків робіть самі.