Мені важко уявити в Києві таке Різдво, як у Франківську. Важко уявити, аби гурт молодих людей зіспівано могли видати 6-7 колядок отак на раз. А це я бачу у Франику постійно. У Києві ж співають колядки радше ентузіасти типу мене, які все одно не мають спільного репертуару. 

А не маємо ми спільного репертуару, бо у Києві перервалася колядницька традиція, і у нас НЕМА власних колядок, які б усі знали з дитинства. Хіба універсальні Добрий вечір тобі та Нова радість стала.

Читайте також: Світло для світу: виклик, який має прийняти кожне християнське серце

Співуни ж любителі обирають якісь красівості, які ніхто не знає. Я, наприклад, вишуковую дохристиянські колядки. Або християнські, але якісь особливі. Тому збери співунів разом - і не буде діла.

З жахом виявила, що забула купу всього. Ну а з ким співати? "Цінькоторечки" мої хто де, передавати нові колядки можу хіба дітям (а це найпростіші) та дорослим, які приходять і ідуть.

Нереально в Києві відтворити також оту традицію родинних застіль, бо в Києві нема того культу родини. От якби я збирала усіх, то зібрала б маму, її чоловіка, свого бувшого чоловіка (який би не прийшов, якби я була не сама), двох дітей. Тітки і дядьки, бабусі - ті не стягнулися б на Різдво. Хоча.... Хоча ні, не приїхали б. Та і я вмерла б оце все наготувати стільки їжі. Не уявляю, як ці жінки на Західній можуть оце все наготувати. Я бачила столи на 30-40 людей, їй Бо!

Зібрати не родину, а друзів - то теж не альо. Бо Друзі, які святкують Різдво, роз'їдуться до родин на Західну)))
Пригадую, як років 7-9 тому ми ходили з ватагою, приходили до Olena Maksymenko, і там нас частували. Ет! Ото було щось подібне...

Тут у кожному домі нас, колядників, чекав стіл із наїдками. Я теж хочу в Києві чекати колядників із столом і наїдками. Але коли до мене додому приходять малолітки із коляд-коляд-колядниця, то як людині, що збирає, вивчає і навчає колядок, мені просто серце кров'ю обливається. У Києві це давно штука для заробляння грошей.

З мінімумом зусиль. Скільки разів було, що приходять колядники, а в результаті ми їм співаємо, аби показати простір можливостей, так би мовити.

І ще одна особливість. У Франику колядки СЛУХАЮТЬ. Ні разу не було, аби господарі знудилися і пішли кудись (у Києві колись господарі тупо звалили під час пісні типу на кухню і ми співали в пустий коридор. А ми співали красиво і на голоси). У Франику ми ні разу не скоротили колядку, відчувши, щось господарям набридло. У Франику мене просили співати ще і ще і величезний гурт людей слухав.

І я оце зрозуміла, що то трохи позиція боягузки - тікати на пошуки Різдва на Захід. І збагнула, що сумую за тими, з ким і для кого ми співали в Києві.

Що хотіла б навідатися до Diana Stavska, наприклад. Чи ще до когось.

Читайте також: Якби Христос народився на передовій...

І тепер маю план на наступний рік. Продовжити лупати київську скалу, відтворювати традицію, навчати колядок, збирати ватаги, запрошувати ватаги, збирати родину.

Це важливо. І цього дуже-дуже бракує.