У четвер в Оболонському суді Києва в справі про державну зраду Віктора Януковича свідчив колишній голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим Анатолій Могильов. Свідок обвинувачення фактично мімікрував у свідка захисту. Знову полилася суміш багнюки та брехні про напад майданівців на два автобуси з кримчанами, про те, що Верховну Раду Криму захопили хто завгодно, тільки не російський спецназ.

Лист до Путіна, в якому президент-втікач просить ввести в Україну російські війська, теж викликає у пана екс-голови великі сумніви. А може й не було ніякого листа? Хто його знає. Єдине, що Могильову зрозуміло з подій весни 2014 року - якби не Майдан, якби не Київ, окупації могло і не бути. Не треба було стрибати, не треба було провокувати, треба було проголошувати АТО та вводити воєнний стан, пише Лариса Волошина у блозі на сайті  День.

В одному зі своїх інтерв'ю пан Могильов якось пояснював, що у захопленні Криму винні кримські татари. Якби вони не виходили на вулиці, якби Меджліс не намагався згуртувати громадськість на захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, то нічого б і не було. Все це виглядає доволі дивним. Адже навесні 2014 року саме пан Могильов - тоді ще голова Ради міністрів Криму – роздавав українським та російським телеканалам коментарі, в яких закликав до дотримання «виключно політичного шляху розв‘язання проблеми». Нас мала би здивувати така дивна мішанина із закликів до України не вдаватися до використання сили, звинувачень Києва в тому, що сила не була застосована та шельмування тих, хто намагався протистояти окупації півострова. Мала би. Якби ми мали справу не з чиновником, який звик до того, що посада – то інструмент для реалізації власних інтересів.

Читайте також: Битва за Крим

Згідно зі ст. 32 закону «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим», кримські чиновники мали вдосталь повноважень, щоб забезпечити законність, охорону громадського порядку і прав громадян. Це саме пан Могильов у разі «виникнення стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, епізоотій, пожеж та інших подій» мав проголосити Крим зоною надзвичайної ситуації. Більше того, одним з обов‘язків Ради міністрів було «проведення аналізу стану законності на території Автономної Республіки Крим, здійснення заходів щодо профілактики правопорушень та інформування населення про загрозу». Натомість ми чуємо сьогодні про те, що у всьому винен Київ, не запровадивши вчасно воєнний стан.

«На момент захоплення будівлі (Верховної Ради Криму) приналежність цих людей до якихось держав визначити було неможливо. На цей момент, я думаю, що це були проросійськи налаштовані люди. Я не можу говорити, що це були люди з якихось спецпідрозділів», – говорить нам Могильов, додаючи, що йому особисто не докладали про незаконне переміщення російських військ територією Криму. Але якщо на момент подій голова Ради не знав, як він стверджує, про те, що в Криму відбувається іноземна інтервенція, то чому він чекав запровадження воєнного стану? Чому не діяв в рамках своїх повноважень та не ввів на півострові надзвичайний стан? Хіба захоплення адмінбудівель – то не привід для оборони правопорядку? Замість цього 27 лютого Могильов просто склав з себе повноваження та пішов на пенсію, залишивши «за старшого» Сергія Аксьонова.

Можна довго сперечатися, чи належить військова окупація до надзвичайних подій, які позначені в законі словами «інші», але факт залишається фактом. В Криму не було проведено жодного засідання. Місцевими чиновниками не було здійснено жодної спроби використати наявні у них важелі, щоб запобігти захопленню. І от тепер людина, яка мала всю необхідну інформацію та можливості для дій, звинувачує у бездіяльності інших.

Бюрократія – це спосіб побудови організації та система, в якій реальна влада належить чиновництву. Так вже сталося, що радянське чиновництво перетворилося у незалежній Україні на коросту. Закони, акти, циркуляри та відписки є для них способом утримання влади без жодної відповідальності за вчинені, або не вчинені дії. Кримська ситуація вчить нас тому, що українська бюрократія була готова до зради національних інтересів. Якщо бути відвертим, то і українською вона є формально.

Читайте також: Путь возвращения Крыма

Показовим є той факт, що на окупованих територіях працюють ті ж самі структури, в яких служать ті ж самі чиновники. І справа тут не тільки в тому, що колишні владці готові служити окупанту. Суть в тому, що структури влади, які щоденно розсилають українцям листи, видають довідки та керують життям громад не потребують жодних змін для того, щоб миттєво почати виконувати окупаційні функції.

Спробуйте перетворити структури самоврядування Швейцарії в окупаційні органи. У вас нічого не вийде. Вони просто не зможуть виконувати функції по встановленню окупаційного режиму. В країнах, де органи влади національні, окупанту доводиться заміняти їх на окупаційні. Так вчиняв Радянський Союз, окупуючи Східну Європу. Те, що в Криму і на Донбасі вийшло перепідпорядкуватиукраїнські місцеві органи влади та зробити їх основою впровадження окупаційного режиму, говорить про те, що система досі залишилася радянською, тобто окупаційною за духом.Те, що українська бюрократія на окупованих територіях не проявила жодного спротиву, ясно свідчить, що вона була окупаційною задовго до того, як перший російський загарбник ступив на українську землю.

Макс Вебер говорив, що єдиною ціллю бюрократії є збереження та примноження самої себе. Якщо нереформована система управління досі керується спадщиною радянських окупантів, то чи варто дивуватися, що ворогу настільки легко вдавалося захоплювати українські міста та села? Бюрократія живе за рахунок нашої спільної держави і, як справдешній паразит, одночасно пожирає її.

Читайте також: Політолог: Люди, які прийшли до влади завдяки Майдану, мають розповісти про реальні обставини втрати Криму

Сумнозвісна українська корупція – то лише слідство. Панування в Україні огидної мутованої форми радянської бюрократії призвело до таких ганебних явищ, як кумівство, руйнація цілих кластерів, від науки до воєнного комплексу. Поки громадяни шукають можливості пристосуватися до зашкорублої системи, вона видає нові циркуляри та тільки ускладнює і так громіздку систему. Незаконне збагачення чиновників в такій ситуації є єдиним, заради чого функціонують державні та місцеві органи влади. Адже чим ще займатися окупаційним органам влади до початку окупації, як не грабувати територію, віддану їм "у кормленіє"? Вони вже заточені під окупантів і тільки чекають зміни прапора. В вільній Україні їм просто не вижити.

Без модернізації системи управління, спрощення процедур, скорочення функцій годі й мріяти про захист державних інтересів. Гарантування прав та свобод громадян, ріст економіки, боротьба з корупцією - все це є неможливим без побудови сучасної системи управління. Окупація Криму свідчить, що Україну зрадила її бюрократична система. Що армія чиновників на повірку виявилася ворожою армією, яка багато років випалювала українську землю, готуючи її до захоплення. Треба боротися з причинами, а не з наслідками. Радянські окупаційні органи влади мають бути демонтовані. Незалежна Україна має бути нарешті звільнена. Як від російських, так і від радянських паразитів.