Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 1 лютого

"Кремлівська доповідь" – удар, наслідки якого не забаряться

У Москві довго не вірили, що таке взагалі може бути, вважали за можливе відкупитися, переносячи російські реалії на американські умови. Й ось тепер настає прозріння і розуміння того, що жарти закінчилися, й навіть китайські, а тим паче тайванські, гонконзькі або сінгапурські банки не захочуть давати кредити російським компаніям. І так за всіма напрямками бізнесу. Потім настає черга облігацій та інших цінних паперів російських фінансових структур. Проста думка: навіщо їх купувати, якщо із ними будуть проблеми. Поки в Москві  цим нехтують, але, очевидно, дарма. Друга доповідь є наслідком першої. Її фігуранти можуть легко перекочувати в другу, й тоді весь комплекс заборонних заходів б'є по них.

Республіка Польща від локомотива та взірця демократії в Центрально-Східній Європі скочується до шовіністичного диктату

Політизуючи історію – польські політики переходять червоні лінії в добросусідських відносинах з Україною, Литвою, Німеччиною та шкодять своїм інтересам, посилюючи додатково напругу на лінії Варшава – Тель-Авів, Варшава – Брюссель. Чи треба нам нагадувати про концтабір у польському Явожно? Чи потрібно нам, українцям, вкотре згадати полякам про операцію Вісла чи Ризький договір? Чи коли Варшава разом ыз Москвою ділила Україну і як наслідок сама втрачала державність чи ставала жертвою поділу? Важливо розуміти, що ухвалення таких законів – це спроба утиску українців в Польщі, крім усього іншого.

Шагренева шкіра "єдиного культурного простору": вирватися із російського гето

Отак, узувшись у новенькі гайтекові кросівки, розумієш, наскільки незручні твої старі шкарбуни. Щойно я вислизнув із культурного гето власної обмеженості, рок-н-рольні мацаки "руского міра" розтислися самі собою, бо колишні кумири втратили авторитет, а отже, потенційну здатність впливати на мене. Пригадуючи все це, я раптом зрозумів головний секрет "руского міра": його культурна вітрина здатна приваблювати лише тих, хто не може або не хоче бачити інших вітрин. Впіймайте та продіагностуйте будь-якого українського адепта "великої російської культури" (чи то пак "російської цивілізації"). Лише у штучно створеній темряві російська культура може мати такий надзвичайний блиск.

Українська армія звільнила ще одне село на Донбасі. ВІДЕО

Звільнене українською армією село Новоолександрівка було розташоване в сірій зоні, в низині. З одного боку були наші підрозділи, а навпроти них через село, за метрів 800-1000, були позиції загарбникыв під, як не дивно, червоними прапорами. Висоти з одного боку були під українським контролем, а з іншого, – під контролем російських окупантів і колаборантів ОРЛО. Наші розвідники розповідали, що в селі могли зустріти ворожих розвідників. Ми були в Новоолександрівці ще торік у жовтні, й у мене склалося враження, що село більш проукраїнське. Із тих 16 людей, які залишились там жити, в декого родичі на боці, підконтрольному Україні, в декого – знайомі.

Занзібар нам ближчий за Маріуполь – чому і як це змінити

Сьогодні у вас більше шансів на живу розмову із мешканцями Танзанії, тому що з Києва до Занзібару летіти 16 годин. А з Києва до Маріуполя, якщо ще будуть квитки, їхати 17 годин або 18 годин 45 хвилин. І тут без варіантів. Бо аеропорт у Маріуполі не працює, дороги мало схожі на дороги. Лишається потяг. Той, в якому на пероні мало не бійки, щоб потрапити всередину. Той, в якому страшною смертю вмирають батареї мобільних телефонів. Цим потягом користуються волонтери, що їдуть на схід, студенти, які навчаються в Маріуполі, військові, чия відпустка вже йде, поки вони все ще їдуть у потязі.

Вісім зауваг по завершенню Всесвітнього економічного форуму в Давосі

Захід оцінює ситуацію в нас оптимістичніше, ніж ми самі. У нас усе ще багато впливових друзів. Нам усе ще допомагатимуть. Україна дуже цікава інвесторам. Вони точно прийдуть. Відбувся переломним момент: у західних політиків закінчилися рецепти порятунку України. Тепер вони більше слухають нас. І це страшна нова реальність – нам треба шукати відповіді самотужки. Чудес не існує, якщо середній клас хоче цивілізованого життя в країні, він мусить створювати партію, йти до влади й розбудовувати цю цивілізацію самостійно. Що відрізняє нашу еліту від заходу – рівень культури.

Українка Юлія Левченко відкрила сезон-2018 перемогою на міжнародних змаганнях зі стрибків у Коттбусі

Юлія Левченко у Німеччині виступала у ролі головної фаворитки змагань і підтверджувати цей статус почала уже з перших стрибків. Усі висоти вона долала з першої спроби. Не виникло проблем і з висотою, рівною її особистому рекордові у приміщенні, який до того ж є молодіжним рекордом України у приміщенні, – 1,97 м. Його вона вже долала в Києві на "Різдвяних стартах". Тоді висота підкорилася Левченко з третьої спроби. Цього ж разу Юлія подолала її вже з першої. Після цього українка спробувала себе на висоті 2,00 метри. І хоч спроби були досить непоганими, та виконання цього завдання все ж доведеться відкласти до наступного разу.