MENU

Втрата чуття реальності: приватний ліфт пана Фулда у прірву

3507 0

Дік Фулд

Минулого тижня я писав про чуття out of touch у поширеному, можна сказати, молодечому варіанті значення цього звороту, тобто як про усвідомлення (своєї) відсталості, пише для "Тижня" Єжи Онух

Але є інше його значення, коли йдеться про те, що людина "відірвана від дійсності". Ми вживаємо згаданий ідіоматичний вираз досить часто, навіть не замислюючись над його глибоким сенсом і прихованою силою.

Інколи він звучить як вирок. Надто його не люблять політики й особи, відповідальні за ухвалення постанов, бо заява, що той або той політик "відірваний від дійсності", – це те саме, що "поцілунок смерті".

Колись Джордж Буш-старший на ярмарку устаткування для супермаркетів був у захваті від касового сканера, добре відомого кожному, хто купує у крамницях. Репортер газети The New York Times так описав ту сцену: "Він узяв пляшку молока, пакетик цукерок і підніс до електронного сканера. Подив промайнув на його обличчі, коли побачив на екрані касового апарата назву товару й ціну. "Це для підрахунку вартості?" – запитав містер Буш. І додав: "Дивовижна технологія".

Медіа багато разів показували й коментували цю сцену, мовляв, який відірваний від дійсності президент США. Як з’ясувалося невдовзі, то був іще один аргумент проти нього, що зрештою призвів до поразки на виборах.

Читайте також: Падіння вищого товариства: слабкі місця меритократії

Але є й інші приклади. Керівник польської партії "Право і справедливість" Ярослав Качинський колись спокійно зізнався, що не має рахунку в банку й не знає, скільки коштує буханець хліба. Як виявилося, це зізнання не тільки не зашкодило йому, а, навпаки, здобуло прихильників, що інтерпретували цей різновид "відірваності від дійсності" як позитивний. Образ політика, який не дбає про земні блага, а отже, як можна здогадатися, є некорумпованим, допоміг йому зібрати велику кількість прихильників.

Як видно, навіть серед політиків є різні види "відірваності від дійсності". І за це вони отримують покарання чи нагороди. Цікаво, а прихильники президента Трампа вважають його "відірваним від дійсності" в позитивному чи негативному значенні? Можливо, це приклад політика (який стверджує, що він не політик) епохи post-reality politics (політики постреалізму), що може бути водночас і політиком, і неполітиком. Колись Лех Валенса уславився твердженням, мовляв, "я за, ба навіть проти", яке досконало пасує Трампові.

Але повернімося до дуже класичної інтерпретації уявлення про "втрату чуття дійсності". В арсеналі доброго управління є метод під назвою management by walking. Це мій улюблений метод, який полягає в тому, що начальник час від часу підходить до підлеглого із запитанням: "Над чим ви працюєте?". Що неформальніший тон розмови, то кращий ефект. Чи захищає цей метод від "утрати чуття дійсності"? Не знаю, мені такі розмови допомагали.

Кожна демократична система спирається на механізм стримування і противаг і принцип зворотного зв’язку. Ці правила дають керівникам змогу утримувати необхідну рівновагу. Сучасні методи дослідження громадської думки допомагають знайти в морі інформації відповіді, які є для керівників майже невичерпним джерелом знань про вподобання, переконання чи упередження того чи того прошарку населення.

Проте варто пам’ятати, що в демократичній системі, яка добре функціонує, остаточним суддею є вибори. Чи може перемогти на них політик, який "утратив чуття дійсності"? Відповідь на це запитання варта, як часом кажуть, мільйона доларів. Теоретично такий політик не повинен перемогти на виборах, але в історії повно винятків.

Читайте також: Страх вибачення: чому державним діячам варто визнавати свої помилки

Тож як тоді зменшити чуття, що керівники живуть на зовсім іншій планеті, ніж ми, звичайні посполиті? Одним із відомих способів є скорочення вертикальної дистанції в суспільстві. Інакше кажучи, зменшення нерівності. На цю тему написано не одну книжку, проведено тисячі досліджень. Результати не дуже оптимістичні, а дійсність ненастанно засвідчує, що концентрація багатства і влади йдуть рука в руку. Багатії та привілейовані мають чимало способів формувати громадську думку, бодай через фінансування начебто аполітичних аналітичних центрів або придбання засобів масової комунікації.

Навіть не маючи такого цілковитого контролю, як в авторитарних і тоталітарних системах, вони однаково можуть дуже витончено впливати на суспільні настрої. Скажімо, підказувати, що має значення для суспільства й на які теми треба розмовляти, а які замовчати. Щоб робити це вправно, треба все ж таки добре відчувати пульс дійсності. Способи цього є.

Мільярдер і колишній мер Нью-Йорка Майкл Блумберґ був прихильником кабінетів без стін. І начальство, й рядові працівники ділили спільний відкритий простір, що певною мірою змушував до частих контактів і відповідного обміну інформацією. Натомість головний управитель інвестиційного банку Lehman Brothers Дік Фулд мав у своєму розпорядженні окремий ліфт, який давав йому змогу уникати контактів із персоналом, піднімаючись до свого кабінету на найвищому поверсі будівлі. Історія цього банку, гігантські втрати, знецінення його вартості, масова втеча клієнтів, а зрештою й банкрутство яскраво засвідчили, що діялося за кулісами світової фінансової кризи 2008 року.

Як стало очевидним, приватний ліфт пана Фулда піднімав у прірву. Натомість пан Блумберґ не втратив контакту з дійсністю, він і далі багата людина, про нього збереглася добра пам’ять як про мера Нью-Йорка, а до його порад дослухаються і демократи, і республіканці.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  

Новости