Опитування, проведені в Росії та Україні "Левада-центром" і КМІС, зафіксували, що кількість українців, які добре ставляться до Росії, перевищила половину від опитаних

Якщо ще в грудні минулого року таких друзів країни-агресорки в Україні було 48%, так сьогодні вже 57%. Ще більше українців позитивно ставляться до "простих росіян" – 77%, цей показчик всього за кілька місяців виріс на десять відсотків.

Читайте також: Білорусь довела: розмова про компроміс із РФ – чудовий тест на провокатора чи дурня

Самі росіяни не поспішають закохуватися в Україну. До нашої країни позитивно ставляться лише 34% опитаних, однак 82% добре ставляться до "простих українців". 17% росіян як і раніше виступає за приєднання України, кількість таких опитаних продовжує зростати. При цьому до української влади позитивно ставиться лише 7% росіян. У режиму Володимира Путіна в Україні майже вдвічі прихильників – 13%.

Можливо, когось такі цифри і здивують – але такою є реальність українського політичного мислення. Про війну велика частина наших співвітчизників вважає за краще не замислюватися, тим паче, що війна переходить у класичний заморожений конфлікт. І варто Путінові припинити стріляти на кордоні, як кількість друзів Росії та шанувальників його режиму в Україні зросте ще на 10-15%. Крім того, не варто скидати з рахунків і дестабілізаційну діяльність проросійських телеканалів, і президентську передвиборчу кампанію. Адже саме її учасники запевняють своїх потенційних прихильників, що з Росією можна домовитися, що з Путіним потрібно розмовляти, що це українська влада "не змогла" зупинити війну й відновити територіальну цілісність. І ці брехливі слова падають на угноєний ґрунт капітулянтства й утоми від війни.

Політолог Вадим Карасьов, який коментував результати опитувань для московської газети "Ведомости", зазначив, що "Зеленський – це альтернатива півдня і сходу, це проросійський електорат, який не хоче чітко артикулювати свої настрої. Тому голоси Зеленського – це голоси прихованої проросійської більшості".

Читайте також: Домовитися з Росією ‒ неможливо: ще один вагомий аргумент

Але річ, звичайно ж, не в Зеленському, адже цей кандидат  донедавна взагалі не цікавився політикою. Річ у цьому запиті на прихований колабораціонізм, який потихеньку стає змістом української політики і на який не можуть не реагувати провідні претенденти на посаду президента. По суті в нових, куди трагічніших умовах повторюється ситуація, яка визначила розклад сил 2010 року та привела до краху Української держави й війни лише за чотири роки після тріумфу міщанства й угодовства.

Якщо така ж ситуація повториться зараз, після війни й за умов відсутності в списках виборців мільйонів людей, які традиційно голосували за проросійські сили, доведеться констатувати, що український народ – в усякому разі, в наявних територіальних кордонах – просто не може скласти іспит на власну державність, що він продовжує сприймати свою державу не як Польщу, а як Білорусь.

І тоді справдяться всі найнеприємніші прогнози російських "доброзичливців" нашої країни. Україна або розколеться, або цілком повернеться до російської сфери впливу. Але зрозуміло, що мирним шляхом це відбуватися не буде. У разі перемоги прихованого колабораціонізму нові Майдани, внутрішні конфлікти та війни з Росією нам забезпечені. І страждатимуть від цього насамперед мешканці саме тих регіонів країни, які досі не можуть зробити висновків про ймовірні наслідки прихованого колабораціонізму.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram