Ми попереджали, що Люксембург – не солодка булочка. Це вівсянка, приготована на воді, без фруктів і йогурта. Їсти нестерпно, але треба.

Можна панічно доводити, що клас України вищий, гравці біжать швидше, обмотують краще, б’ють сильніше, подають точніше. Та й грають у клубах вищого сорту. З голови ще не випарувалося – кілька днів тому вони рознервували самого Роналду. Та треба розуміти одне – за кілька днів два десятки людей не можуть змінитися до невпізнаваності. Отруєння, запій, серія травм – якщо цього нема, то перед вами ті ж люди, що були в Лісабоні. З тими ж плюсами, мінусами, ногами і головами. Не можуть ті ж люди раптово гірше чи краще грати в футбол. Бувають «свої» дні, кураж, фарт, палиця, яка стріляє раз в рік, але загальна картинка – незмінна. 

Так, Шевченко зробив 5 замін. Поставив «плаваючих» центральних півзахисників, кожен з яких більше орієнтований на атаку, ніж на оборону. Високо розмістив флангових захисників та півзахисників. Звільнив для перших зони, відправив в штрафну других. Це було незвично і головне – хаотично. Збивалися в центр. Часто пересікалися в одній зоні. Не могли доставити м’яч туди, де багато своїх.

Тренерський штаб зрозумів свою помилку і дав відмашку грати очевидніше. Схема з виходом Яремчука змінилася. Не змінилася лише суть. Ми системно продовжували грати без системи. Це єдине, що нам вдалося робити послідовно і весь матч. 

Читайте також: Натуралізація бразильця Марлоса: за чи проти?

При таких умовах розраховувати на перемогу – абсурд. При моментах, які були в суперника – тим паче. Закрийте очі, але не рахуйте Петриків – нехай гравці обміняються футболками. Тоді знайдете логіку, яка була закладена перед матчем. Один нюанс – від протилежного. Люксембург – аутсайдер, Україна – фаворит. Але реально футболками ніхто не мінявся. Ми не виходили «1 в 2», не розстрілювали воротаря з кількох метрів, не промахувалися повз дев’ятку. А суперник це робив. Дивитися на таке – боляче.

Єдина насолода – Жерсон Родрігес. Навість страшно уявити, скільки в нього вдалих обіграшів. Родрігес робив все настільки красиво й елегантно, що не соромився – в одному епізоді крутив одного й того ж гравця по кілька разів. Коли Жерсон отримував м’яч – чекали феєрверка. Він його давав. Жарти про натуралізацію – напрошувалися. Висновки прямо зараз – також. По-іншому людина, яка тренувалася в «динамівського» серця (Горана Сабліча), грати не може. Красивий удар головою в простяцькій ситуації це підтверджує. Сльози після додають антуражу. Це дико несправедливо, але нам плювати. Нас «возив» Люксембург, але нам плювати. «Чюзі!» – як задиркувато кричать німці при прощанні. 

Головне – перемога, поле – в’язке, суперники – не аматори. «Ми перемогли, давайте потішимося», – закликає Коноплянка. Але не всі перемоги викликають радість. Деякі просто є – як факт. Не більше. Це той випадок і єдиний позитив – нову планету не відкрию. 

Це не критика збірної чи тренера, а звичайна констатація факту. Яку пояснити дуже просто. Тому що я вболіваю за «Тоттенгем». 

«Чистилище ніби як посередині. Лайном ти не був, але і до вершин не добирався. Як «Тоттенгем»», – фраза, яка неймовірно точно, хоч і образливо, пояснює те, над чим доводиться трястись вболівальникам «шпор». Просто замініть лондонський клуб на збірну України.

Збірна України – середня команда. Абсолютно середня. Від таких, знаєте, можна чекати всякого. Нічого дивного, що такі грають внічию і проти Португалії, і проти Люксембурга, що один матч потужний, інший – провальний. Середня команда може відібрати очки в гранда? Може, ми ж не настільки слабкі. А втратити з аутсайдером? Може, ми ж не настільки сильні. 

Читайте також: В 2000-е года в Украине начали убивать футбол

Ви впевнені, що з іншими гравцями, схемою, тренером, полем, погодою, часом ми б зіграли інакше? Проблема в психології. Середню команду від топової відрізняє важливий нюанс – з маленькими останні грають з позиції сили. Середні грають на рівних – захищатися легше, ніж атакувати. Потрібна лише фізика. Ми грали гірше лише з цієї причини. 

Колега Литвинов після гри з Португалією згадував Борхеса і 4 вічні сюжети в літературі. Вчора було повернення героя додому. Підбитого, нещасного, але свого. Вболіваючи за Україну, так буде завжди – повертаємося до реальності. В ній є місце різному – не раю і не пеклу. Є ймовірність, що коли-небудь я втомлюся і кину «Тоттенгем». Перехворію і почну чергові пошуки ідеальних стосунків.

А зі збірною ситуація складніша. Скандали і розбитий посуд не допоможуть. Збірна – це любов на все життя. Хоч ми і не робили важких гріхів, але й не є пухнастими. Таких в Чистилищі багато, заспокойтеся.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram