Подорожуючи весняною Польщею, я провідав "старий" мотлох. Часто вже не впізнаю місць, де не був понад 30 років. Їхній давніший вигляд затерся в пам’яті, а зміни, які сталися, не допомагають пригадати вулиці, будинки, площі, сквери. Я зустрічаюся з давніми знайомими, деяких із них не бачив роками і маю враження, ніби зустрічаю, власне, нових давніх знайомих, пише для "Тижня" Єжи Онух

У четвер був у Лодзі, відвідав музей, погуляв відомою оновленою вулицею Пйотрковською, навідався до легендарної кінематографічної школи, де навчалися Вайда, Полянський і Кесльовський. Увечері був на прем’єрі фільму авторства моєї доброї знайомої ще зі студентських літ. 

Подорожуючи, я із власної волі немов відтятий від щохвилинних подразників, які щодня забезпечують мені преса, телебачення, соціальні мережі, однак увечері заглядаю на свою сторінку у Facebook і дивлюся, чим живе інтернет цієї хвилини, цієї години, може, протягом дня або двох.

Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон про українську мову. Це закон, якого давно чекали, але все-таки для багатьох він суперечливий. Про те, якою мірою суперечливий, я дізнався із записів своїх фейсбучних друзів. Але поміж них вибрав дописи моїх справжніх знайомих, яких знаю дуже добре від часу, коли наприкінці 1990-х приїхав працювати в Україну. Це було вже понад 20 років тому. Цікаво, як змінилися люди або як вони наново розкриваються в теперішній ситуації.

Аксинья Куріна, журналістка, кіносценаристка, кінокритикиня, пише: "Язык – дом бытия". Это тот самый случай, когда с Хайдеггером спорить не хочется. Он прав. Что делать, когда этот дом у тебя силой пытаются отнять?…Как голосовали за законопроект о языке № 5670-д, дискриминирующий права русскоязычных украинцев. Сохраните линк, пригодится перед парламентскими выборами. Сергей Лещенко не голосовал".

Читайте також: Письменник – критикам мовного закону: Час дорослішати, приколів більше не буде

Я не цитую всіх відповідей, які спровокували пости Аксиньї, але одна з них видається мені особливою. Її автором є письменник і перекладач Андрій Бондар, який швидко проаналізував позицію Аксиньї: "Російські націоналісти в Україні, які люблять себе називати "лібералами", в моменти напруження їхньої боротьби за "права людини" вдаються до відверто неполіткоректних суджень і тверджень.

Ось, наприклад, Аксинья Куріна не далі, як учора, пише про "диктатуру рагулизма". А так то вона, звісно, лібералка.

…І тут Аксинья, звісно, солідарна з відвертими українофобами – вже без жодних химер і надбудов. Тільки вона досі "лібералка". У неї багато респектабельних друзів, вона працює на 13-му поверсі й займається – і це не жарти – правами людини. Їй ніхто не дорікне, що вона російська націоналістка й українофобка, тому що вона для всіх: 1) лібералка; 2) борчиня за права людини; 3) жінка. Фініта. Ніхто навіть не скаже їй: "Аксиньо, що ти виписуєш? Зупинись, подумай, озирнись навколо, подивися на розкладку з газетами на станції метро "Арсенальна"...

Мою увагу привернув ще один допис. Його авторка – Наталя Філоненко, відома активна кураторка сучасного мистецтва в 1990-х і на початку 2000-х, яка від певного часу живе у Ванкувері. "В Украине украинский язык государственный. Что тут ужасного, странного или ненормального? Наблюдала, как корежило некоторых депутатов при голосовании за мову, как будто крест подносили к одержимому дьяволом!"

…Коли слухаю і читаю весь цей жахливий срач про мовне питання, то стає дуже сумно. І здається, що ми ще не Україна, а все ще якесь дрантя Радянського Союзу, де дуже великий відсоток населення не розуміє ні мети, ні шляху до вільної країни з європейськими цінностями, ненавидить усе українське й люто пручається кожному кроку в цьому напрямку.

Але ж згадую: "Ніколи не здавайся!". "Keep up!" – каже мій учитель йоги. Кожна криза в житті може бути використана для власного розвитку. 

То зроблю, що можу: почну із себе й перейду нарешті на нашу чудову співочу мову, якою, на жаль, не дуже добре володію. Вже давно тут говоримо про це з моєю найкращою подругою, але якось не зважувалися, бо заважали бажання комфорту, інертність і різні дурні виправдання, як, наприклад, "я жертва колоніальної русифікації".

Читайте також: Що не так із реакцією Зеленського на мовний закон

"Хоча я впевненіша, коли говорю російською, але кілька лекцій, які збираюся прочитати в Києві в травні-червні, будуть українською. Тепер переконана, що так краще!"

Позиція Наталі є для мене підтвердженням, що в нас усе попереду й усе можливо. Андрій, як і завжди, прозірливий у своїй відвертості та принциповості, а Аксинья... Що ж, вона ніколи не розмовляла зі мною українською мовою, хоча знала, що я дуже погано володію російською. Була в цьому послідовна, може, навіть принципова і такою, мабуть, лишиться. Троє знайомих, різні позиції, хоча їх поєднує минуле, а головне – майбутнє.

Подорожуючи Польщею, я зацікавився, як вирішено питання захисту польської мови. У преамбулі до закону написано, навіщо треба захищати мову:

"Польська мова є головним елементом національної ідентичності й набутком національної культури.

З огляду на історичний досвід, коли боротьба завойовників та окупантів із польською мовою була інструментом денаціоналізації, з огляду на потребу захисту національної ідентичності в процесі глобалізації визнано, що польська культура становить внесок у будову спільної, культурно розмаїтої Європи, а збереження тієї культури та її розвиток можливі тільки через захист польської мови. Визнано, що цей захист – обов’язок усіх державних органів та інституцій Республіки Польща й обов’язок її громадян".

Почнімо із прийняття цих простих істин, далі на нас чекає спільна подорож, а під час неї – втілення цих істин у життя: без образ, без агресії, без відкидання. Подорожуймо разом.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram