Володимир Путін й Ігор Додон

Цінності у інтеграції на пострадянському просторі – російський газ, російська нафта й політична корупція. І коли виявляється, що якась країна готова від цих "цінностей" відмовитися, то не допомагають ані пропаганда, ані "рускій мір", ані російська мова, пише Віталій Портников для "Белсат"

Після зустрічі з російським президентом Володимиром Путіним президент Молдови Ігор Додон заявив, що прийнято принципове рішення про виділення його країні кредиту в 300 мільйонів доларів "на інфраструктурні проєкти".

Ця сума дещо менша тієї, яку просив у Москви новий молдовський прем’єр, колишній радник Додона Йон Кіку. Але що найважливіше – Молдова отримає ці гроші якраз перед президентськими виборами, які запланували на листопад 2020 року. І Додон отримає змогу витратити російські гроші на латання бюджетних дірок і на "соціальний підкуп" виборця.

Читайте також: Проста тактика, що працює: навіщо Кремль зажадав звільнити беркутівців

Власне, це практично ті ж самі гроші, які Путін "позичив" українському президентові Віктору Януковичеві у непрості дні Майдану 2013–2014 років.

Тільки тоді йшлося, зрозуміло, не про мільйони, а про мільярди доларів – із поправкою на Україну та її розміри. Але суть лишалася тією ж: допомогти прихильникові Кремля з бюджетними проблемами й маргіналізацією протесту проєвропейських сил, аби зберегти владу.

Звідтоді важелі російської політики, як бачимо, не надто змінилися. Коли стало відомо про російсько-молдовські домовленості також з’явилася інформація і про угоди, які п'ятеро українських компаній досягли із "Газпромом" щодо прямих закупівель російського газу.

Це, власне, і є та схема, про яку говорив Путін під час пресконференції керівників країн "нормандського формату" в Парижі: "дешевий газ для промисловості". А простіше кажучи – поки Росія не може підкупити українську владу, вона намагається підкупити українських олігархів. Щоб уже з їхньою допомогою або зробити поступливішим Володимира Зеленського, або в майбутньому домогтися появи лояльнішого українського президента – адже олігархічні клани явно на це можуть вплинути.

Читайте також: США показали, що Путіна не так уже і складно зупинити

Кремль поводиться так аж ніяк не тільки із путінських часів. З Олександром Лукашенком ось уже 25 років, зауважимо, застосовують усе ту ж тактику – суверенітет в обмін на гроші. Грудневі зустрічі президентів Росії та Білорусі завершилися без будь-яких конкретних результатів саме тому, що Путін укотре намагається обміняти свою фінансову допомогу на "поглиблену інтеграцію", простіше кажучи – на поглинання Білорусі Росією. І виявляється, що нічим іншим, крім як цієї фінансовою допомогою, Путін не може привернути сусідів.

У Москві часто стверджують, що євразійська інтеграція, яка під пильнішим оглядом виявляється перетворенням сусідніх країн на російськиї сателітів, є альтернативою Європейському Союзові Але коли поставав Європейський Союз, його творці думали не тільки про економічний потенціал Європи, а й про спільні цінності, які повинні об’єднувати європейські народи. І, до речі, будь-які спроби ревізувати ці цінності і поставити їх під сумнів і створюють кризову атмосферу в ЄС – незважаючи на всю матеріальну зацікавленість учасників обʼєднання в його подальшому існуванні.

А в інтеграції на пострадянському просторі цінності зовсім інші – російський газ, російська нафта й політична корупція. І коли виявляється, що якась країна готова від цих "цінностей" відмовитися, відразу ж стає очевидним, що з путінською Росією її нічого не об’єднує – не допомагають ні пропаганда, ні "рускій мір", ні російська мова.

Тому у Кремлі так дорожать можливістю цього підкупу. Тому в наш час головні друзі Росії – аж ніяк не армія та флот, а газ, нафта, диверсія та корупція.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube