Початок нового 2020 року для дипломатії Зеленського обіцяв бути комфортним. На це нібито вказували і домовленості Паризького саміту Нормандської четвірки від 9 грудня, і обіцяні перспективи встановлення повного і всеохоплюючого режиму припинення вогню на Донбасі та обміну заручниками, і домовленості про транзит російського газу до ЄС.

Команда президента сигналізувала міжнародним партнерам про тріумф та захмарні рейтинги Зеленського після Паризького саміту. А новорічні і різдвяні свята, як і нетрадиційний формат новорічного вітання Глави держави, мали створити сприятливе тло для чергових важливих, на переконання Банкової, досягнень.

Але це умиротворення було порушено жахливою трагедією зі збиттям Іраном літака МАУ 8 січня, яка стала першим справжнім екстремальним випробуванням для президента з моменту обрання. Ця катастрофа у режимі реального часу продемонструвала сильні та слабкі сторони української влади, а нові "українські сторінки" у процесі імпічменту президента США знову "гарантували" нашій країні місця на перших шпальтах світових ЗМІ.

Тепер традиційно про плюси української дипломатії за останній період:

1. Без сумніву досягненням влади у контексті "іранської трагедії" стало примушення Тегерану визнати провину у збитті українського літака PS752. Це стало можливим завдяки професіоналізму та мужності команди українських експертів, відряджених на місце катастрофи, встановленню, хоча із запізненням, комунікації президента з лідерами держав, громадяни яких загинули, а також налагодженню координації дій з міжнародними партнерами, в першу чергу розвідувальними службами. Сподіваємося, що результати спеціальної зустрічі міністрів закордонних справ потерпілих країн у Лондоні 16 січня та консультації з нідерландською стороною матеріалізуються у створення міжнародної слідчої групи. Ефективність такого механізму була доведена при розслідуванні факту збиття Росією авіарейсу МН17 у липні 2014 року.

Ключовими завданнями влади є забезпечення лідерства у питаннях проведення повного об’єктивного та всебічного розслідування катастрофи, безумовного визнання провини та вибачень з боку Тегерану, отримання гідної компенсації, а також захист репутації українського авіаперевізника. Цілком доцільною залишається необхідність скликання спеціального засідання РБ ООН і схвалення резолюції як гарантії встановлення справедливості та притягнення до відповідальності всіх винних. До речі, ухвалення резолюції 2166 від 21 липня 2014 року дозволило зафіксувати низку важливих принципів і закласти юридичні рамки для неупередженого розслідування, що допомогло Україні при подальшій роботі з притягнення Росії до відповідальності в міжнародних судових інстанціях. Добре, що міністр закордонних справ 17 січня з парламентської трибуни запевнив, що Україна таки порушить відповідні питання на рівні Радбезу ООН. Не можна допустити, щоб "іранський кейс" був спущений на гальмах лише інструментами компенсації, адже питання не лише про гроші. Треба встановити, чи справді йдеться про прикру помилку, а не свідоме рішення про збиття саме українського лайнера, включно з походженням випущених ракет. На кону – авторитет Української держави.

Читайте також: Зеленський погодився на роль мовчазної масовки Путіна – В'ятрович

2. Хоч і з чотириденним запізненням після німецько-російського саміту у Москві, але все ж таки відбулася телефонна розмова президента Зеленського з Федеральним канцлером Меркель. Варто відзначити, що чи не вперше за результатами телефонних контактів з німецьким канцлером на офіційному сайті Офісу президента констатується невиконання домовленостей за результатами Саміту в Парижі. Передусім, у частині забезпечення реального режиму "повної тиші" на Донбасі, хоча і без відсилки до головного винуватця недотримання цього режиму – Росії.

За цих обставин перспективним кроком слід вважати попередню домовленість, зокрема з президентом Макроном, провести найближчим часом тристоронні телефонні перемовини у форматі Україна-Франція-ФРН. Ефективність цього підходу перевірена в минулі роки як платформа для координації підходів трьох країн щодо Донбасу і спільної протидії російським маніпуляціям.

3. Обнадійливими стали також останні повідомлення з Мінська, де Україна на черговому засіданні ТКГ у розрізі виборчого питання досить аргументовано порушила першочерговість встановлення контролю над українсько-російським кордоном. Як це і передбачено пунктом 4 Мінського протоколу, включаючи створення безпекової зони в прикордонних районах України і РФ.

4. На позитивну оцінку заслуговують ініціативи, озвучені віце-прем’єр-міністром Дмитром Кулебою під час візиту до Брюсселя, у дусі стратегії малих кроків щодо подання заявки на приєднання України до Програми розширених можливостей НАТО та допуску України до системи оборонних закупівель Альянсу. Разом з цим, принципово важливо, аби задекларована тактична ціль дійсно допомагала досягненню, а не стала дешевим замінником справжньої стратегічної мети України – отримання ПДЧ з перспективою приєднання до Альянсу. Інакше ми станемо свідками імітації євроатлантичної інтеграції України та спрямування наших відносин з НАТО з шляху до членства на нескінченні рейки дедалі глибшого і ширшого партнерства. Керівництво держави має чітко і системно артикулювати незмінність стратегічної мети щодо членства в Альянсі і отримання ПДЧ. Цікаво, чи у тій заявці, яку подала Україна на приєднання до Програми розширених можливостей, зафіксовано намір Києва отримати й ПДЧ?

5. Важливим підсумком початку нового року стало рішення Верховної Ради про участь української делегації в сесії Парламентської асамблеї Ради Європи. Сподіваємося, що українська делегація їде до Страсбурга з чітким баченням тактики захисту національних інтересів України. Як і не дозволити російській делегації "відчувати себе на коні" після повернення до Асамблеї.

6. До позитивів місяця слів зарахувати щорічні доповіді Європарламенту щодо реалізації Спільної зовнішньої і безпекової політики та Спільної політики безпеки і оборони у 2019 році. Прикметно, що у текстах документів знайшлося гідне місце і для України, проти якої, як підкреслили наші партнери в Європарламенті, продовжує тривати російська агресія. Добре, що Брюссель підтвердив незмінність політики невизнання незаконної анексії Криму Росією та визнав дестабілізаційний вплив РФ, у тому числі на нашу державу. За цих умов прикрим упущенням слід вважати відсутність будь-якої реакції Києва, передусім МЗС, по факту схвалення цих документів. Маємо розуміти: Україну будуть захищати настільки, наскільки ми самі себе захищатимемо, і, передусім, демонструватимемо готовність відстоювати свої національні інтереси у координації із нашими союзниками.

7. Позначаємо як виконану обіцянку президента Зеленського призначити нових послів України у США, Китаї, при Раді Європи, Хорватії, Вірменії та низці інших країн.

Те, що новий рік у відносинах між Україною і США розпочинається з активної роботи нашого посла не може не надихати. За нинішніх умов запеклих передвиборчих перегонів у США, які, як виглядає, проходять під знаком "українського файлу", прийдеться у нагоді весь дипломатичний хист і багаторічний професіоналізм посла Єльченка. Головне – відстояти міцність двопартійної та двопалатної підтримки нашої держави з боку Вашингтону. Як і не дозволити втягнути українську владу у передвиборче змагання за перший офіс країни на одному з боків американської політики. Найкращим підходом за цих умов є працювати над конкретними досягненнями.

Відзначаємо перші заяви нашого посла про мільярдну допомогу США Україні, перспективи військових закупівель, зокрема протитанкових комплексів "Javelin" і ударних гелікоптерів "Apache" (у розвиток роботи, яку починала попередня команда), а також придбанням чергової партії локомотивів "General Electric". Вважаємо, що подібні проекти, як і наші спільні підходи щодо протидії таким викликам як "Північний потік 2", та допомога на шляху реформ і протидії корупції, є найкращою гарантією збереження відносин між Україною та США на засадах справжнього стратегічного партнерства.

8. Слушним рішенням є проведення кущових нарад керівників закордонних дипломатичних установ України. За відсутності чіткої зовнішньополітичної стратегії, на яку все ще продовжуємо очікувати, такі зустрічі хай і частково, але сприяють системності у дипломатичній роботі. Після першої регіональної наради у грудні 2019 року в Берліні чергова зустріч послів у Сингапурі засвідчила націленість скликати їх регулярно. Водночас зауважимо, що жодна регіональна кущова нарада не підмінить собою повноцінної наради керівників закордонних дипустанов України за головування президента України. Інакше складається враження, що МЗС разом із системою закордонних дипломатичних установ перетворюється на п’яте колесо у зовнішньополітичній діяльності влади, місце якому “на приставному стільці”, а не в авангарді.

9. Нове дихання українській парламентській дипломатії має забезпечити рішення Верховної Ради про заміну керівництва комітету у закордонних справах і призначення головою Комітету шанованого та відомого юриста-міжнародника Олександра Мережка. Сподіваємось на активізацію міжпарламентських контактів та підвищення їх професійності та ефективності.

10. Заслуговує на позитивну оцінку активна робота МЗС України у напрямку переговорів з Великою Британією про нову базову угоду, що регулюватиме відносини після виходу Британії з Європейського Союзу у цьому році.

"Ахіллесовою п’ятою" дипломатії Зеленського у першій декаді січня стали:

1. Режим припинення вогню на Донбасі, починаючи з 1 січня 2020 року, так і не став реальністю. Стріляти не припинили, як і не припинилися бойові втрати українських героїв на передовій. Ба більше, повернулася здавалося б забута тактика снайперських обстрілів. Не припиняється використання заборонених озброєнь бойовиками. І не зупинили цього ані паризькі домовленості, ані теплі вітання за ініціативою президента Зеленського на адресу президента Путіна з новорічними та різдвяними святами.

А відтак, користуючись нагодою і "чудовим" прикладом Банкової для західних партнерів щодо контактів з російським лідером, президент Росії взявся активно обдзвонювати майже всіх лідерів Групи Семи і координує з ними позиції щодо широкого кола глобальних та регіональних проблем. А ось "українське питання" в їх переліку, як свідчать повідомлення для ЗМІ, поступово входить у категорію другорядних.

Дійшло до того, що президент Макрон заявив, що військова агресія Росії проти сусідніх держав не має стояти на заваді зближення між Францією і Росією. Це виклик для дипломатії Зеленського в контексті консолідації міжнародної проукраїнської коаліції.

2. Децентралізація мінського процесу, як спроба одночасно реалізовувати кілька альтернативних сценаріїв на різноманітних площадках, може зіграти злий жарт з дипломатією Зеленського. І якщо за підсумками чергового засідання ТКГ проглядається збереження ключових елементів позиції України з припинення російської агресії, а саме виведення російських військ, відновлення контролю над кордоном (навіть опосередкованого) і проведення місцевих виборів – то вже на неформальному гуманітарному треку триває реалізація концепції "з примирення регіонів". Як новорічне звернення президента Зеленського, так і "марафон Сивохо" на 112 каналі небезпечно вписуються у наратив про внутрішні причини конфлікту на Донбасі, який активно всі ці роки просувається Москвою.

3. Поїздка Зеленського до Оману – це, безперечно, комунікаційне фіаско команди президента. Недолугі спроби виправити ситуацію із випадковим викриттям перебування глави держави в Омані та перетворити це у робочий візит із зустрічами "на найвищому рівні" лише збільшили підозри про справжні цілі цього вояжу. Ще більше туману та нерозуміння спровокувало публічне зізнання глави МЗС у Верховній Раді 17 січня про те, що зовнішньополітичне відомство не володіло жодною інформацією про подорож Глави держави до Оману. Здійснення першого закордонного візиту Глави держави у 2020 році у країну із лідером при смерті, до регіону на межі масштабного конфліктного протистояння, без міністра закордонних справ, без супроводу з боку українського посла, а лише свого помічника, без належного анонсу і конкретних результатів – це дійсно кейс для майбутніх підручників дипломатичних "зашкварів".

4. Прикро спостерігати як сором’язливо дипломатія Зеленського поступається національними енергетичними інтересами. На фоні перемовин між президентом Путіним і Канцлером Меркель у Москві та заяви про намір будь-якою ціною добудувати “Північний потік 2” Києву слід було б з подвійною силою вдатися до консолідації наших однодумців для нейтралізації проекту. А заразом і Берліну нагадувати про наше очікування, що у своєму законодавстві Німеччина не робитиме винятків для ПП2.

Якщо ж мовчання Києва має під собою причини – домовленості з Москвою про прямі закупівлі природного газу з Росії – то це точно не можна назвати державницькою позицією. Газ для Кремля завжди був інструментом політичного тиску, корупції, і йти на компроміси у цьому питанні – це все одно що платити агресору за своє вбивство.

5. До мінусів слід зарахувати абсолютно байдуже ставлення української влади до проблематики становлення Православної Церкви України. Січень місяць був саме тією нагодою, коли треба було обов’язково відзначити першу річницю рішення Вселенського Патріарха про надання томосу про автокефалію ПЦУ. Подія, на яку чекали більше трьох століть, і з якою привітали навіть іноземні друзі України, як-от США, не мала права пройти повз уваги вищого керівництва держави.

Будемо сподіватися, що сталося це не через політичну позицію, адже зрозуміло, що самостійна незалежна українська православна церква є для російської сторони катастрофою тисячоліття. Нагода виправити ситуацію для чинної влади і чітко вказати на свою підтримку процесу становлення ПЦУ, у тому числі її визнання іншими православними церквами, буде вже на початку лютого, коли відзначатиметься перша річниця інтронізації Предстоятеля, Блаженнішого митрополіта Київського і Всієї України Епіфанія.

Будемо вірити, що у найвищих коридорах влади розуміють історичну важливість цієї події та продемонструють стратегічне державницьке бачення, притаманне справжнім лідерам.

6. Досить непродуманою виглядає запропонована так звана "реформа" МЗС. Дисбаланс у розподілі штатного розпису між структурними підрозділами не лише не відповідає нинішній ситуації на міжнародній арені, але й потенційно послаблює фахову експертизу відомства у реалізації зовнішньополітичної стратегії нашої держави. Так само хибною є й спроба знецінити всі особливості дипломатичної служби та підігнати її під звичайні стандарти класичної державної служби, що йде і всупереч нормам законодавства про дипломатичну службу, яке визначає її як "державну службу особливого характеру". Застосування формальних критеріїв до призначення на дипломатичні посади не лише демотивує кар’єрних дипломатів, але й може призвести до плинності кадрів. Важливо донести до керівництва держави, що виховання високопрофесійного дипломата потребує часу, зусиль і спеціальних знань, які здобуваються лише роботою як "в полі", так і в центрі.

7. Засмутило відверто формальне відзначення професійного свята української дипломатії. 22 грудня – це не лише нагода нагадати про роль української зовнішньополітичної служби у державотворенні та оприлюднити привітання керівництва, але й гідно вшанувати тих, хто стояв у витоків закладення традицій і принципів української дипломатичної служби, нагадати про важливі історичні віхи і здобутки, згадати про ветеранів дипслужби, гідно відзначити співробітників, зміцнивши їх моральний дух та мотивацію. Зрештою маємо повернутися обличчям до всіх співробітників дипломатичної служби (від адміністративно-технічного працівника до дипломата), які непомітно, але системно, сумлінно і професійно роблять важливу справу, незважаючи на політичну кон'юнктуру в державі.

Поради небайдужого:

1. Хоча й відновилася дискусія про можливість запрошення та розгортання на Донбасі миротворчої місії під егідою ООН, однак, досі домінує підхід до реалізації цієї концепції як виключно "плану Б" за умови невиконання мінських домовленостей. Помилковість такого підходу полягає у збереженні за Росією "золотої акції" як в першому, так і в другому варіанті. Натомість, підхід Києва завжди полягав у тому, що миротворча місія є допоміжним інструментом для створення сприятливого середовища для виконання мінських домовленостей (тим самим вибивали аргумент Москви про відсутність положення про миротворчу місію у домовленостях). Відповідно, згода РФ на миротворчу місію всіма б читалася як реальна готовність Москви виводити свої війська з території України. В іншому випадку, Київ міг би закликати до мотивування Росії, зокрема через санкції.

2. З огляду на активізацію просування Україною питання кордону, не можу не звернути увагу на використання президентом Путіним його традиційної тези про Сребреницю після паризького саміту. Очевидно, що подібний набір тез використовується росіянами під час переговорів в Мінську. Для українських переговірників важливо для підкріплення своєї позиції використовувати факти, особливо для парирування гіпотетичних припущень опонента. Варто порівняти ситуацію в звільнених містах, таких як Маріуполь, Слов’янськ, та ситуацію з правами людини на територіях під російською окупацією.

3. Досить уважно Банковій варто проаналізувати результати візиту німецького канцлера в Москву 11 січня. Що на себе звертає увагу, так це російська ініціатива з проведення конференції щодо Лівії в Берліні та досить побіжна згадка про ситуацію на Донбасі. Очевидно, це є запрошенням на адресу Берліна до партнерства у вирішенні складних міжнародних проблем, одночасно підриваючи американсько-німецький альянс та маргіналізуючи "український файл". Це – дежавю перших років після російсько-грузинської війни 2008 року, а саме реалізації Мезеберзької ініціативи та ініціативи ЄС "Партнерство для модернізації". Києву важливо не проспати нову партитуру, яка розігрується Москвою на європейській арені, а тим паче не підіграти їй.

4. На системний аналіз заслуговує і послання Путіна до Федеральних зборів. По суті Кремль не лише розпочинає формалізацію ідеї відновлення СРСР у редакції 2.0, але і кидає черговий виклик системі світових відносин, відкрито заявляючи про примат свого законодавства над міжнародними правом і домовленостями. Не забуваймо, що йдеться про постійного члена РБ ООН, який навпаки мав би бути на варті принципів і норм міжнародного права. Це тема для засідання РНБО, передусім у контексті викликів нашій державі.

5. Чекаємо на результативну поїздку президента Зеленського на ювілейну зустріч Всесвітнього економічного форуму у Давосі 21-24 січня. Слід максимально використати нагоду для проведення особистих зустрічей з політичними та бізнесовими лідерами світу – від канцлера Меркель до президента Трампа. Варто використати цей майданчик і для зустрічі з новим Виконавчим директором МВФ Георгієвою для з’ясування перспектив нової програми співпраці України з МВФ.

Читайте також: Первый Давосский форум Зеленского в статусе президента: чего ожидать

6. Сподіваємось, що перипетії навколо прем’єр-міністра України Гончарука не позначаться на представницькому рівні української делегації на першому за нової влади засіданні Ради асоціації Україна – ЄС, і цей захід відбудеться як і заплановано 28 січня у Брюсселі.

7. Актуальною є участь президента України у лютневій Мюнхенській безпековій конференції. Програмний виступ Зеленського має окреслити нове бачення шляхів відновлення територіальної цілісності України, зокрема "кримський трек", та її місце в системі європейської та глобальної безпеки.

8. Розраховуємо на більшу увагу української дипломатії до проблематики забезпечення свободи суднопластва в акваторії Азовського і Чорного морів та Керченської протоки. Факт повернення наших моряків і кораблів не повинен зняти з порядку денного це питання, адже Росія, схоже, не планує переглядати свої плани щодо "повзучої анексії" Азовського моря. Як наслідок, токсичного російського впливу зазнає не лише стратегічна безпека в цьому регіоні, а й соціально-економічний розвиток південно-східного регіону України.

9. Варто активізувати роботу із забезпечення довгообіцяного візиту президента України до Вашингтона і його зустрічі з очільником Білого Дому. Попри неодноразові запевнення у 2019 році ми так і не побачили рукостискання Зеленського і Трампа в Овальному кабінеті. Натомість, зростала токсичність "українського файлу" в американській політиці. Вкрай важливо зберегти двопартійну підтримку. Для цього у новопризначеного посла України є і досвід, і професіоналізм, і дипломатичний хист.

10. У лютому у рамках Генасамблеї ООН відбудеться розгляд питання про ситуацію на тимчасово окупованих територіях України. За включення цієї теми до порядку денного українська дипломатія боролася останні п’ять років. У 2019 році під час першого обговорення позицію України представляв особисто Глава держави. Важливо, щоб і цього року у засіданні взяв участь президент України. Це значно посилило б нашу позицію та продемонструвало сталість і тяглість політики у відновленні суверенітету і територіальної цілісності, протидії російській агресії. Уважно слідкуємо за обговоренням, як і за тим, чи зміниться позиція Ірану та Оману з українського питання.

Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube