MENU

Загинув, рятуючи життя кулеметника. Загиблому на фронті лейтенанту Олексію Бездольному просять присвоїти звання Героя України

1222 0

Олексій Бездольний

На сайті електронних петицій з`явилася петиція "Про присвоєння звання Героя України лейтенанту Бездольному Олексію Сергійовичу.

Петиція створена 13 січня 2023 року і вже набрала майже 15 тисяч голосів, інформує UAINFO.org.

"24 лютого, з початку повномасштабного вторгнення, Олексій присягнув на вірність народу України та вступив до лав Збройних Сил України. В час, коли переважаючі сили окупантів просувались вперед, не залишив своїх побратимів на передовій пішов на штурм посадки на певному напрямі, незважаючи на посаду офіцера штабу. Рятуючи життя кулеметника під час бойових дій - отримав поранення від снайпера не сумісне с життям. Вважаємо та сподіваємось, що держава присвоїть Герою захиснику - посмертне звання Героя України", – йдеться у тексті петиції. 

 

Ось як згадує побратим про загиблого Олексія Бездольного: "Загинув мій друг, мій брат. Захищаючи свій дім, свою рідну країну Олексій Бездольний

Льоха любив свою країну, сім’ю, любив друзів та любив життя . Був найчеснішою людиной, яку я знав. С 1 курсу куди б життя не кидало нас - були разом. Юрфак, військовий інститут, потім Льоша пішов в Академію СБУ. Зі студентських років проявляв себе як найвірніший друг.

24 лютого, коли кончена країна скотів напала на нашу країну - вирішив підти в ЗСУ. Присягав на вірність народу України - не міг бути в стороні.

Навчання та потім передова в складі батальону спеціального призначення. Харківська область, Херсонська область та Донецька.

Їдучи на напрямок, написав, що в дорозі. Що все буде добре. Що не может так взяти і померти. Що скоро приїде та зробимо разом обід на природі. Ці повідомлення досі перед очима, як і картина того - що я в теплі, а мій друг лежав в холодному окопі і не було можливості його врятувати.

В час, коли переважаючі сили країни тварин просувались вперед, не залишив своїх побратимів на передовій, пішов на штурм посадки на певному напрямі, незважаючи на посаду офіцера штабу.

Рятуючи життя кулеметника під час бойових дій - отримав поранення, не сумісне с життям.

Не передати словами біль втрати друга, брата, сина, Героя.

Вважаю, та сподіваюсь що держава присвоїть Герою захиснику - посмертне звання Героя України.

лейтенант Бездольний Олексій Сергійович 01.10.1994 - 05.01.2023.

Вічна пам‘ять. Слава Герою", – написав побратим загиблого Олексія.

У планах Олексія було щасливе майбутнє в колі близьких та рідних, створення власної сім'ї та допомога батькам. але доля розпорядилася інакше. 

Олексій Бездольний зі своєю племінницею. 

"5 січня 2023 року я втратила половину себе. Льошичєк! Мій маленький! Тілько Бог знає, як в мене болить душа! Мої сльози ллються рікою, я виплакую свій біль, але з кожним днем мені все гірше і гірше і біль нікуди не зникає. Ми з тобою були 6 років плечем до плеча! Бабуся казала, що вона тебе вимолила у Бога для мене. Я тобі розказувала все, чого навіть не можна знати хлопцю. Не було жодних секретів від тебе. Всім серцем і душею тебе любила і люблю і мріяла про наше довге і щасливе майбутнє", – написала про свого коханого дівчина загиблого Олексія, Софія Вороная.

Олексій Бездольний і його дівчина Софія Вороная. Фото – София Вороная Facebook

Я майже ніколи як і ти не виставляла з тобою фотографій, бо вважала щастя любить тишу. Ти в свою чергу все робив для мене, щоб я була щасливою. Завжди казав "як ти скажеш аби тобі було добре". Називав тільки Софіко, кицю, пупсику і моя маленька. Обожнював моє ім’я. Казав, що я найкращий подарунок до всіх твоїх днів народжень і він буде актуальний все життя. Вдягав мені чоботи, коли я була втомлена, завязував шнурки, парив ноги, коли я хворіла! Їздив допомагати стареньким бабусям, яких ніколи в очі не бачив, бо я просила. Ми їздили до тебе на Батьківщину, я просто сиділа замотана плєдами на дивані і чекала, поки ти приготуєш щось смачненьке і ми з тобою посмакуємо. Задаровував мене квітами. Підтримував у всіх авантюрах. Ходив на заходи, які були не дуже до душі, але знав, що для мене це важливо. Поважав всіх моїх друзів і любив їх не менше за мене. Любив моїх батьків, брата, бабусь. Робив приємні сюрпризи і дарував подаруночки.

Ти єдиний, хто завжди мріяв, щоб я співала на великій сцені саме українські народні пісні, ти єдиний, крім моїх батьків, хто так вірить в мій талант, ти любив, коли я співала тобі, любив мій голос і мою творчість. Ходив на нудьнющі концерти, сидів годинами в залі і чекав на мене. Я можу писати багато, бо це були мої найкращі 6 років з тобою. Моя душа плаче і кричить. Я не знаю, за що Господь вирішив тебе забрати так рано, я не знаю, чому він мене змушує переживати те, через що я зараз проходжу. Заради тебе була готова на будь-що. Я тебе так сильно люблю, молилась за тебе кожен день і вечір, не знаю, як відпустити і прийняти те, що тебе більше ніколи не побачу і не почую. Не побачу твоєї посмішки, не почую веселого і дзвінкого голосу, не відчую твоїх ніжних поцілунків і обіймів.

Я вірила до останнього, що ти заради мене, своїх батьків і сестри витримаєш всі випробування і ми будемо щасливими. Як я не просила, не благала не йти до лав ЗСУ, поки не призвуть, ти сказав, що ти хочеш, щоб я жила в щасливій і мирній Україні. Я живу, я тут, тільки залишилась без тебе.

Той клятий снайпер забрав одним вистрілом тебе у мене. За одну секундочку. Ти поклав душу і тіло за нашу свободу і оком не моргнув, коли потрібно було йти в бій. Коли хлопці відмовлялися, бо розуміли, що то наказ на смерть. А ти взяв на себе відповідальність за підрозділ і був їх командиром. Нікого не кинув в біді, коли була потрібна твоїм побратимам допомога. Рятував пораненого кулеметника, а сам загинув. Спав на вулиці на коврику і замотував ноги пакетами, щоб було не холодно, а ми всі спали в теплих ліжках.

Ти справжній герой всього українського народу, але в першу чергу ти мій герой, герой своїх батьків, сестри, племінниці, рідних і друзів.Хоча що нам тепер робити з цим геройством. Всі очі виплакали. Як з таким тягарем далі жити? Ти мені на Новий Рік сказав: «Софіко, все буде так, як ми забажали, потерпи ще трішки».

Люди кажуть, життя продовжується, звісно, для когось воно продовжується, ми теж дихаємо, але з біллю, з важкістю, з постійним очікуванням ось-ось зателефонуєш. Ти щиро і не примусово робив те, заради чого загинув. Бо любив дуже свою країну і свій народ. Мав гордість народитися в цій країні і бути українцем. Я це знаю, рідненький, бо неодноразово ти мені це повторював.

Зараз багато друзів і моїх і твоїх пишуть, співчувають, сумують за тобою, але я знаю, як ти чекав на їхню підтримку коли ти пішов служити. Як тобі було прикро, що тобі мало хто писав і мало хто цікавився тобою. Казав що не вистачає цієї підтримки всім нашим захисникам! Тому я всіх друзі прошу, не забувайте про наших хлопців, пишіть їм , цікавтеся поки вони живі, їм важлива наша підтримка і тепле слово. Не забуваємо заради кого спимо в теплих ліжках і дякуємо Богу за них!

Ти любив життя і прожив щасливих 28 років в любові, теплі, ласці, бо ми все робили для цього. Ти народився 01.10.1994 року в Чернігівській області, навіки заснув 05.01.2023 року в Донецькій області. Ти завжди будеш в нашій пам’яті, в наших думках і головне в серцях. Я люблю тебе, мій Алексей Бездольный, – написала Софія. 

Підтримати петицію про присвоєння "Про присвоєння звання Героя України лейтенанту Бездольному Олексію Сергійовичу тут 

Підписуйся на сторінки UAINFO FacebookTelegramTwitterYouTube

UAINFO.org


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини