Радістьукраїнських політиків із більшостіпісля ухвалення «мовного закону» буланастільки всеохоплюючою, що вони встиглисказати чимало не надто розумних речейпро «розводняки» та кошенят.

Однак реальність вказуєна те, що вони зробили дещо не надторозумне під впливом зовнішніх факторів.І все це ще матиме чималі наслідки дляїх політичної долі.

Серед причин, якіназивалися вирішальними для ухваленнязакону, була необхідність засвідчитисвою лояльність Кремлю напередодніперемовин українського та російськогопрезидента.

Мабуть, дехтоі справді вважав, що таким чином можнаодержати плацдарм для того, щоб«виторгувати» кращу ціну на газ.

В принципі,російська сторона вже давно збагнула,що на їх українських «колег» обіцянкидешевого газу діють як сильнийгіпнотизуючий чинник, і часто призводитьдо ірраціональних кроків. Як, наприклад,у випадку відомих «Харківськихдомовленостей».

Однак знаближенням зустрічі можна зробитивисновки, що цей «хитрий план» неприніс результатів.

Отже, щенапередодні зустрічі у ЗМІ було «злито»інформацію, що, мовляв, український урядготується «затягувати газові паски» до2018 року, оскільки перспектив переглядугазових домовленостей немає.

Далі, сампрезидент розпочав розмови про завершенняоцінки українськоїГТС у серпні, та про зацікавленістьУкраїні у створенні консорціуму.

Характерно,що про жодні «нові контракти» ніхтовже й не веде мову.

На основі подібних заявможна спробувати реконструювати хідукраїно-російських перемовин. Швидшеза все вони пройшли у традиційномуключі. Російська сторона у черговепоставила перед Україною кілька задач.1) Приєднатися до всіх євразійськихпроектів. 2) Передати контроль за ГТСУкраїни. Про мову, швидше за все, ніхтоі не думав нічого говорити.

Очевидно,лише цим можемо пояснити дивовижнутрансформацію позиції президентаУкраїни щодо мовного питання. Гарантукраїнської Конституції раптово «згадав» пронеобхідність додаткового вивченнямовного закону, узгодження його зісвітовою практикою і т.д. Особливоцікаво (у контексті останніх подій)звучать заклики «не політизувати» мовнепитання. Тобто, фактично, розпочавповернення на старі позиції до формулювань,які вживалися раніше.

Але проблема в тому, щореально вороття уже немає. Усі мостиспалено, і вибір тепер буде із розрядунелегких.

Якщо ранішеможна було гальмувати просування мовнихзаконопроектів досить довго, посилаючисьна протидію «клятих націоналістів»,то тепер ПР стверджує, що закон ухвалено,і залишилося лише його підписати. Обіцяноподати в суд на спікера за відмовупідписати закон, або переобрати ГоловуВР. Навіть вже і закон для переобранняготовий.

Таким чином, політичнасила президента поставила його уситуацію, коли вся відповідальністьвибору покладена на нього.

Відмовитись підписуватизакон він не може, оскільки це будеозначати електоральний крах для йогополітичної сили та для нього особисто. ПР просто позбавила його маневру у цьомупитанні.

У свою чергу,після підписання закону він надастьновий стимул для активізації опозиційногоруху в Україні. Те, чого майже не булодонедавна, прокидається і набуваєвиразних рис, оскільки вперше за кількароків набуває власної ідеї – «захистумови».

Чи потрібенбув реально цей закон ПР перед виборами?Навряд чи, оскільки і без нього булоясно, що підсумкова доля кампанії будевирішуватися в округах, а не у змаганнісписків. А для успішної кампанії вокругах вибори слід проводитимаксимально «тихо», аби успішнопровести кампанію з купівлі необхідноїкількості голосів. Важко сказати, чиодержала б ПР реальний приріст уголосуванні за списками, але теперсуттєво змінюється ситуація у центральнихта західних областях, що може суттєвовплинути на загальні «розклади».

Це, до речі, уже відчувспікер В. Литвин, відомий своїм надзвичайнимвмінням «відчувати ситуацію», а томуодразу забажав стати борцем за українськумову.

Далі, урезультаті усього цього РФ отрималачудовий привід для інформаційної війнипроти України. І, звісно, вона нимскористалася. Варто загадати прошизофренічний сюжет російського каналу,в якому описувалися жахіття українізаціїта націоналізму в нашій країні.Характерно, що українська влада начебтозробила для Росії «добру справу».Але що отримала на замін? Ствердження,що в Україні збурення, звинувачення унепослідовності. Ніхто ж їх не хвалитьза закон у Москві? Росія просто використалачергову можливість зобразити у своїйпропаганді Україну «державою, що невідбулася».І привід та «картинку» дляцього їй надала сама українська держава.

Отже, підсумуєморезультати «мовного катаклізму»: 1) проціну на газ вже ніхто і не думає говоритипублічно, зате розпочалися розмови нависокому рівні про оцінку вітчизняноїГТС; 2) владі вдалося збурити проти себеукраїномовних громадян на рівномумісці.

100% перемогли в Українілише кілька людей. Це депутати Ківалов та Колесніченко, які виграють вибори умажоритарних округах без затрат гречкита олії, а також О. Тягнибок, котрийодержав всі шанси завести у парламентцілу партію, проклинаючи вищеназванихнардепів. Дехто одержить не настількиочевидний зиск.

Але є ісуб’єкти, що програли. Наприклад, діючийглава української держави, що має абозаветувати сумнівний закон, або підписати.У першому випадку це означатиме «злив» ПР як інструменту конвертаціїголосів російськомовних громадян удепутатські мандати. У другому –консолідацію україномовних громадянпроти глави держави.

Фактично, цевибір між: 1) ліквідацією власної партії;2) відмови від надій на більш-меншлегітимне переобрання. Обидва варіантиозначають, що без «Русского мира»навряд чи можна на щось розраховувати.

Обидва варіанти роблятьукраїнську владу слабшою, актуалізуютьпитання про розкол країни та «федералізацію»,а тому дуже вигідні російській стороні.

То хто жкого «розвів»?

Мабуть,не «кошенятам» проце слід міркувати, а кремлівським «котам»,що вчергове зуміли досягнути своєїмети без особливої затратиресурсів.

Петр ОЛЕЩУК