Колишній дисидент і політв'язень, голова Полтавської крайової «Просвіти» Микола Кульчинський звернувся з відкритим листом до «слуг Феміди» на Полтавщині. На прохання автора наводжу цей текст у своєму блозі без змін.

Відкритий лист до суддів

Я, Микола Кульчинський, український політв’язень окупаційно-комуністичного режиму в Україні, народний депутат України чотирьох скликань, маю орден «За заслуги перед Україною», відзнаку Президента України  «Хрест Івана Мазепи», три церковні ордени та безліч грамот і подяк, в тім числі і грамоту Полтавської обласної Ради.  Перераховую це все  не для возвеличення себе чи похвальби перед людьми, а тому, що таким чином обґрунтовую своє моральне право звернутися до Вас, панове  судді. Бо не заради орденів я жив і трудився, а заради України та українського народу, якому все своє життя  з юних років і по сьогодні, коли мені вже майже 67, ніс знання про рідну культуру, захищав, як міг його соціальні і національні права. На моїх очах відбувалося становлення Української Держави, яка би мала стати дбайливою матір ю для своїх дітей – громадян України. Не стала, на жаль. Тим не менше, тяжко, повільно, часто відступаючи, але рухалась у напрямку демократичного розвитку та національного відродження українців після століть  їх духовного, культурного і фізичного нищення російським імперіалізмом. Тобто, був шлях і була, попри всі розчарування, надія на вдосконалення на цьому шляху всього нашого суспільства в інтересах громадянина. Народилася і виросла прекрасна молодь, вільна, з почуттям особистої і національної гідності.

Сьогодні ця молодь, ці наші діти і внуки на Майдані в Києві і на Майданах інших міст, в тім числі і Полтави. Вони не хочуть жити без волі, без своїх дарованих їм Богом і Конституцією прав і свобод. Те, що спробувала зробити нинішня влада на чолі з Президентом В. Януковичем, а саме - відновити тоталітарний режим із  всевладдям однієї партії - не вдалося саме через по-громадянському мужню позицію української патріотичної молоді та мільйонів патріотів старшого віку, котрі вийшли на їхню підтримку по всій Україні. Вийшли, бо не могли стерпіти оскаженілих дій нелюдів, які втоптали у багно звання правоохоронця. Сьогодні очевидно, що Майдан відхилив завісу, з-за якої виринули постаті, сповнені сатанинської ненависті до українців, до нашої свободи і гідності. Ці постаті наче зійшли з картин Гойї з його серії «Капричос».

Воістину, «сон розуму породжує потвор», - писав великий художник. Я ж насмілюсь додати – сон духу породжує потвор ще більших. Стало зрозуміло, що за нашою спиною готувалось для нашого народу повернення до сталінського пекла. Тож вклонімося хлопцям і дівчатам, чоловікам і жінкам, дідусям і бабусям, що вийшли на Майдани України, і Полтави зокрема.  Вони рятують усіх нас від того пекла. А їх арештовують, судять, хоч судити треба владу, на руках якої кров і численні брутальні порушення головного Закону держави – Конституції. Мене, 22-річного юнака, сповненого найвищого ідеалізму, судили судді за вказівкою КГБ. Вони боялися глянути мені в очі, але засудили невинного, бо ще більше боялися КГБ.  Я  звертаюсь до полтавських і кременчуцьких суддів, бо вважаю, що маю моральне право звернутися до Вас та сподіваюся бути почутим.

Судячи безвинних, Ви допомагаєте вихідцям із  минулого пекла знову повернути тотальну безправність людини, в тім числі і Вашу безправність. Невже Ви цього хочете!? Тож кажу Вам – не бійтеся, і закрийте кримінальні справи проти Петра Ворони та Романа Чабановського, незважаючи на те, що саме голова облдержадміністрації Олександр Удовіченко та голова обласної Ради Іван Момот подали до прокуратури свої неправедні «доноси» на цих двох справжніх громадян України. Так!

Саме вони – справжні громадяни України, а не ті, хто вірнопіддано служить новому поневоленню українців, виконуючи злочинні накази узурпаторів на встановлення диктатури. Припускаю, що саме О. Удовіченко послав І. Момота в Ялту ділити Україну і перетворювати Соборну державу на свої малоросійські вотчини, де вони хочуть вічно панувати  під любим їм кривавим московським двоголовим орлом. По-іншому вони не можуть, ці , за Кобзарем «дядьки отечества чужого», що моляться Петрам І, Катеринам ІІ, Ленінам, Сталінам, Путінам і люто ненавидять найменші прояви свободи, народовладдя, українського нешароварного  патріотизму. Бо саме О. Удовіченко разом з колишнім  мером міста А. Матковським зробив усе, щоб у Полтаві не стояв пам’ятник великому державному мужу  Гетьману Івану Мазепі, виготовлений за народні кошти з усієї України. Ось з ким має працювати прокуратура.

Ще раз закликаю суддів і в Полтаві, і в Кременчуці не підходити до справ майданівців  формально, закрити проти них кримінальні провадження. У діях Петра Ворони, Романа Чабановського, Леоніда Харченка, Сергія Полюховича,  Володимира Пилипенка та Ігоря Чадюка немає ніякого кримінального злочину, а навпаки, їхні дії, як і дії інших майданівців спрямовані на захист Конституції і наших з вами прав і свобод, в тім числі на право суддів  не кривити душею, не втрачати совісті, а судити по Закону, щоб не бути проклятими людьми до сьомого коліна за кривосуддя. 

Якщо влада забирає у народу його права і свободи, то народ як єдине джерело влади не тільки має право, а й обов’язок зупинити такі дії влади будь-яким способом. І в цьому  він буде виправданий і Богом, і історією, і чесними суддями нині.