Все наши проблемы - от укоренившегося в нас чувства голода — блогер
«Брак» - центральне поняття українського буття. Всі наші проблеми - від вкоріненого в нас чуття голоду, страху залишитись голодним. Звідси неможливість солідарної дії, непопулярність альтруїзму, корупція і розкрадання країни. Ненасиченість сидить у генах. І у принципі не так важливо, скільки ти крадеш - мішок картоплі чи Миколаївський феросплавний завод. Важливо, що крадеш не для того, щоб перейти на якийсь якісно інший щабель, а для того, щоб наїстись. Сам акт крадіжки - це гімн голоду. А відтак ми позбавлені руху вперед, тому що будь-яка наша дія не несе в собі, по суті, жодної іншої складової, крім цього елементарного бажання - втамувати голод.
Чому ми обираємо, умовно кажучи, людей, які, на нашу думку, негідні нас? Тому що вони - наш «оголений прийом». Вони «негідні» нас тільки тому, що є квінтесенцією нас самих, голою негативною антропологією. І цим колють нам очі, відверто і цинічно знущаються, але десь на дні нашого єства ми погоджуємось, тому що в цьому головному рефлексі ми завжди збігаємось. Усі без винятку. Іноді мені здається, що навіть моя, нпрклд, меломанія - байка на ту саму тему, хоч ідеться про речі нібито ненамацальні. Я поглинаю музику, як домна залізну руду - хтиво і безжально.
Люди не вміють задовольнятися малим. Люди накладають повну тарілку і з'їдають усе, а потім беруть кавалок хліба і під'їдають. Бо кожна їжа може виявитись останньою. Можна поділитися цією їжею з дітьми, але суто заради інстинкту продовження роду, а не для чогось якісно іншого, світлого і прекрасного. Люди стають їжею. Люди живуть для того, щоб їсти. Люди поїдають інших людей у віртуальних дискусіях. Люди хамлять на вулицях. Люди тупо жеруть. Навіть якщо роблять щось добре і вічне - вони передусім насичують своє самолюбство і втамовують амбіції. Ось у чому наша проблема, наша антропологічна «пастка» і національна «ідея».
Я не знаю, як вийти з цієї пастки, але точно знаю, що її неможливо було уникнути. Останні 100 років ми жили у чудернацькому дурному сні, де, за великим рахунком, не було нічого, крім сперечання Маркса з Дарвіном. І я точно знаю, що нічого посутньо не зміниться за нашого життя. Надія лише на дітей і на внуків. Нашу єдину радість і надію на щось якісно нове. І, можливо, нам доведеться змиритися з тим, що ми всього лише перегній для них. Втім, це краще, ніж бути просто жертвою обставин або історичним непорозумінням.
Мої голодні співгромадяни, ломка колись обов'язково закінчиться, земля наїсться кожним із нас і на наших могилах виростуть прекрасні квіти, які не помруть уже ніколи.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки
