Пропаганда завжди тримається на розкручуванні простих і примітивних кліше, які «підлягають розповсюдженню». Класика жанру від російського ТБ – «екстремізм та радикалізм у Києві на Майдані». Для розкручування потрібна картинка, її цілком забезпечують люди зі зброєю на Майдані, які «вперто не хочуть її здавати» та роздутий міф про «Правий сектор». Цього цілком достатньо, аби тиражувати історії про постійну загрозу російськомовним громадянам від міфічних «бандерівців».

Нову пропагандистську тезу, яка «підлягає розповсюдженню» від представників команди Віктора Януковича, озвучив екс віце-прем'єр Юрій Бойко: «Плохая у Януковича была власть? Плохая. Но территории не сдавала. А эти уже сдали". 

За якихось три тижні оточення Януковича збирається з силами і вже знаходить «аргументи на свою користь». Очевидно, що цю тезу – «здачу» Криму – будуть максимально піднімати на прапор за повернення групи «Янукович і Ко» в українську політику.

Її будуть піднімати всі ті, хто вже почав виборчу кампанію і замість війни з ворогом, «активні бойові дії» проводить всередині.

Тому є сенс відразу поставити декілька цілком очевидних питань тим, хто зараз активно просуває тезу про «здачу Криму».

1. Чи не тоді здали Крим, коли дозволили російській пропаганді впродовж 20 років працювати в Україні як в себе вдома, коли «нагинали» українські телеканали та журналістів відстоювати зовсім не українську позицію у редакційній політиці, коли поширювали через всі ЗМІ тези, випрацьовані кремлівськими технологами? Єдиною медійною альтернативою в Криму впродовж останніх років був кримсько-татарський канал АТР та ТРК «Чорноморка» бютівця Андрія Сенченка. Результат – віра більшости кримчан у «екстремістів-бендерівців» в Києві та доброго «батька» в Москві.

2. Чи не здавали Крим, коли призначали на ключові посади в Криму зовсім не місцевих, а представників «донецько-макіїївського» регіону, які в кримчан асоціювалися з криміналом та корупцією, і не додавали позитиву до офіційного Києва?

3. Чи не здавали Крим, коли всі ці роки сприяли входу саме російського, а не західного бізнесу в туристичну інфраструктуру, бо він найбільше пристосований до корупційних схем?

4. Чи не тоді здали українські території, коли екс міністр Лєбєдєв замість обороноздатності країни займався розпродажем військового майна? Для війни було б непогано мати підготовлені та навчені війська. Але ж за хронічною корупцією було не до навчань...

5. Чи не здали Крим тоді, коли виставили кримські спецпідрозділи на Грушевського та Інститутській проти людей на Майдані, протиставивши цим правоохоронні структури народу і загостривши їхні страхи щодо майбутнього покарання?

Мова ж йде про спецпідрозділи, які лише за декілька днів до російської агресії втекли з Києва. Деморалізовані і налякані покаранням після Майдану, вони мали виконувати накази і проводити антитерористичні операції в Криму?

Зрештою, не варто забувати, що коли перевдягнений російський спецназ під виглядом «кримської самооброни» займав там адміністративні будівлі, на східних кордонах України вже стояли російські війська.

Чи не чекали вони, аби перетнути кордон під прапором «захисту прав російськомовних» на підставі того, що українська влада задіяла спецпідрозділи та війська проти «кримських самообронців»? І чи могли українські військові ефективно протистояти 22 тисячам добре навченим російським військовим? І чи реально хотіли протистояти, зважаючи що більшість з них місцеві кримчани?

В контексті заяви екс віце-прем«єра також варто нагадати, що за інформацією Чуркіна, саме шеф Бойка – Віктор Янукович – попросив ввести російські війська на територію України... Це вельми оригінальна »державницька позиція« і »не здавання територій".

Державницька політика починається з усвідомлення відповідальності за країну та життя кожного громадянина. Державницька політика можлива лише тоді, коли українські політики та посадовці не прагнутимуть заробляти на російських газових схемах, а діятимуть в інтересах власного народу, усвідомлюючи, що ці інтереси та прагнення зовсім не співпадають з баченням кремлівських очільників; коли розумітимуть залежність миру та стабільності в країні від легітимності дій влади у складний постреволюційний і де-факто воєнний стан у перехідний період до президентських виборів.

Державницька позиція – це робота на реальну незалежність країни: формування українського інформаційного простору та пояснення української позиції назовні; формування виборчого дискурсу не на зручній темі протиставлення сходу та заходу, а на спільних тезах модернізації та реформ; це тривала і системна робота над обороноздатністю армії; це українська освіта, а не калька російських програм а-ля Дмитро Табачник; це, зрештою, реальна енергонезалежність та енергоефективність, без яких жодна інша незалежність – умовна.

Юрій Бойко займався українською енергетикою багато років. Запам'ятався корупційним скандалом з купівлею газової вишки, просуванням інтересів Дмитра Фірташа та РосУкренерго, газових україно-російських схем.

Він також запам'ятався об'єднанням енергосистем України з російським РАО ЄЕС, що зробило українську енергетичну систему більш залежною від північного сусіда. Але зовсім не був поміченим у впровадженні енергоефективних технологій та забезпеченні реальної енергонезалежності.

Бойко, Янукович і Ко, які зараз вирішили переконати всіх, що вони «не здавали території», насправді «не здали території» лише тому, що продавали цілу країну. Продавали за 15мільярдів кредиту, знижки на газ та корупційні газові схеми, гарантії перебування у владі та власної недоторканності після років тотальної корупції та злочинів проти власної країни.

...Території «не здаються» за три тижні, цьому передують значно триваліші і складніші етно-соціальні, політичні та економічні процеси. Але замість того, аби в них розбиратися, значно простіше виголошувати пропагандистські тези...