На жаль, є ще багато українців. які вважають 9 травня днем перемоги. Як би я був росіянином або членом комуністичної партії, я б гордо заявив, що це найвеличніше з усіх свят – велика перемога, тріумф комунізму. Але я українець, і нам, українцям, немає чому радіти, я можу порадіти за англійців, французів та інші країни, які звільнилися від фашистських загарбників. А за свою націю немає підстав радіти, адже фактично ми змінили один диктаторський режим на інший. Звичайно після другої світової війни західна і східна Україна нарешті об’єдналися в межах однієї країни, але нажаль диктаторської країни, яка продовжувала і після війни знущатися над українським народом. Радянська влада ще до середини 50 років винищувала  борців за волю України, а всіх незгідних з «політикою партії»  вивозили в Сибір. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 45 рік лишилося лише 27,4 мільйона чоловік. Україна понесла чи не найбільші втрати в цій війні і ще довгі роки після війни продовжувала їх нести.

Так що нам святкувати? Те, що ціною життів наших дідів один диктатор відвоював право в іншого калічити наш народ?

В усьому світі не святкують дня перемоги, а вшановують пам'ять тих, хто склав голови в цій жахливій війні. Адже як можна святкувати перемогу у війні, яка принесла стільки жертв? В країнах ж СНД цей день завдяки раніше радянській, а тепер  російській пропаганді завжди вважали днем перемоги і влаштовували феєричні святкування з парадами військової техніки і дорогими салютами, а простий народ цей день відзначає, як і інші свята, з чаркою в руці. Хоча ще до 1965 року 9 травня у Радянському Союзі навіть не був вихідним днем і якихось урочистостей не організовували, бо не було відповідних розпоряджень від компартії, яка приватизувала й монополізувала всі заслуги тих народів та націй, які втратили найкращих своїх представників, захищаючи Батьківщину.

Але починаючи з 65 року пропагандисти вирішили ідеалізувати цей день, зробити його великим днем перемоги. Це рішення мало насамперед ідеологічне призначення. Так як держава так і не забезпечила ветеранам гідне життя, не встановила поіменно всіх загиблих, не потурбувалася навіть, щоб поховати по-людськи всіх своїх полеглих у боях солдатів. Зате вона вирішила не скупитися  на пам’ятники і військові паради з салютами. І все для того, щоб люди, згадуючи ту війну, постійно насолоджувалися тим, що вони переможці чи нащадки переможців. Для чого? А щоб громадянам СРСР хотілося воювати, щоб не виникало у них масового протести проти нової війни, яку політбюро КПРС вирішить розпочати(як от у Афганістані).  Адже війна – це так героїчно! Так приємно бути переможцем! І не повинні були радянські люди думати, що війна  - це страшна біда, що на війні чиниться найбільший злочин – там вбивають людей!

Ми маємо нарешті перестати відзначати 9 травня за правилами СРСР. Хай Росія, раз вона вважає себе спадкоємицею радянської імперії, продовжує це робити. Кремль ще хоче воювати (проти України вже воює), йому треба, щоб росіяни пам’ятали ту війну лише як військовий тріумф. Це Кремль хай шукає «фашистів», щоб виправдати свої війни. А нам навіщо?

Ми  ж повинні пам’ятати цю війну як людську біду, яка забрала десятки мільйони людських життів, яку потрібно пам’ятати лише для того, щоб вона не повторювалася. І цей день повинен бути днем трауру, а аж ніяк не святом.